|
|
Соло для баритона. Дмитро Хворостовський: «Дуетом із Нетребко виступимо вже в лютому»
Інтерв'ю з Дмитром Хворостовським
13 грудня 2008, субота
Поширити у Facebook
 Уже вдруге за 2008 рік Дмитро Хворостовський збирає переповнений зал Палацу «Україна» в Києві. Його популярність, як і раніше, велика, незважаючи навіть на дорожнечу квитків (планка максимуму — близько 400 у.о.).
Хворостовський, як і раніше, виступив у супроводі зведеного складу Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України та Державного академічного камерного оркестру Росії (диригент — Костянтин Орбелян). Перед грудневим концертом Хворостовський розповів про свої симпатії в українських оперних колах, про можливий дует зі славетною Ганною Нетребко, а також згадав Лучано Паваротті.
Баритон укотре полонив публіку харизмою, гідністю й виконавською майстерністю. Його програма складається з двох блоків. У першому — популярна оперна класика, у другому — пісні радянських композиторів. Як завжди, на біс — «Очи черные» І безмежне захоплення шанувальниць.
Серед останніх новин про нього — номінація на Gremmi. Спільно з Рене Флемінг, Рамоном Варгасом, оркестром і хором нью-йоркської «Метрополітен— Опера» вони записали оперу Чайковського «Євгеній Онєгін». І претендують на цю премію в номінації «Найкращий оперний запис».
Нагадаю, що світове визнання прийшло до Хворостовського в 1989-му, коли він переміг на конкурсі Бі-бі-сі «Співак світу» у Кардиффі (Великобританія). Газета «Таймс» тоді написала: «Прийшов, заспівав, переміг».
Хворостовський багато гастролює. Хоча й каже, що «ненавидить подорожувати». Він інтроверт і весь вільний час проводить лише з сім’єю. Вже двадцять років живе в Лондоні (йому там подобається навіть клімат). Баритон не числиться в жодному з репертуарних оперних театрів Росії.
— З Большим театром чудово працювати, — каже Дмитро. — Тільки кому там комфортно?
Радянські традиції, що склалися там упродовж багатьох років, мені глибоко чужі.
Проти тамтешніх порядків протестує все моє артистичне нутро. Найвидатніші й найталановитіші артисти, перебуваючи в одному колективі, можуть рано чи пізно посваритися.
Знаєте, мені вистачило Красноярського театру опери і балету, де починав працювати в 1985 році.
Тепер ніде «офіційно» не числюся, й це дозволяє мені бути з колегами в добрих стосунках.
Ще один негатив постійного робочого місця: коли «вступаєш» до якоїсь трупи, тебе відразу починають «учити» співати й танцювати...
— Дмитре, чому ви знову вибрали для виступу палац «Україна», а не, скажімо, Національну оперу?
— Для мене немає істотної різниці, де виступати. Оренда оперного театру і палацу «Україна» коштує майже однаково.
Це для того, щоб знизити вартість квитків.
Вважаю, що краще співати в перевіреному залі, куди може потрапити більше публіки — це принаймні краще, чесніше щодо моїх слухачів.
Взагалі ж, тепер мало залів, які призначаються для вух меломанів.
А що стосується мого формату — то це справа фахівців. Адже бенефісні концерти-шоу — особливий, не зовсім академічний жанр. Та я в жодному разі не стверджую, що оперу слід співати в мікрофон.
— Багато ЗМІ вже давно прорекламували ваш спільний музичний проект із Ігорем Крутим. Коли ж нарешті представите його публіці?
— Не хочу з приводу цього багато говорити. Ще не факт, що цей задум буде реалізовано...
Адже завжди хочеться зробити щось нове й оригінальне. Тільки своє. Про проект із Крутим поки що говорити рано.
— Сьогодні у світі з російських виконавців (крім вас, звісно) дуже популярна Ганна Нетребко. З нею можуть бути спільні проекти?
— Ми вже багато разів виступали з Ганною. Наприклад, був наш концерт у Карнегі-холі.
Взагалі, дует — річ тонка. Наприклад, якщо в партнера інакше сприйняття, то твоя інтерпретація змінюється в тому самому ключі...
Я з нетерпінням чекаю, коли ми знову зустрінемося з Ганною на спільному концерті уже в лютому... Саме тоді побачу її дитину.
— Кого ви знаєте з представників української оперної школи за кордоном?
— Знаю Володимира Гришка, чув, що він нині подався в менеджмент... Зоя Христич — мій учитель, вона дуже мені допомогла на конкурсі в Тулузі.
Виступав разом із Михайлом Дідиком, Ольгою Микитенко... А Анатолій Кочерга — взагалі артист надзвичайної гідності й висоти.
Його робота в «Борисі Годунові» мене просто приголомшила. Схиляюся перед ним.
— Хто для вас — еталон в оперному мистецтві?
— Федір Шаляпін. Постать і сучасна, і неперевершена.
Він одним із перших звернувся до різних видів мистецтва. Залишив по собі яскравий слід.
Це артист найвищого рівня, неперевершеної майстерності, з приголомшливим голосом, характером. Я зараз збираю про нього інформацію.
А познайомився з його голосом ще в 19 років.
— Кажуть, ваш голос уже давно застрахований...
— Без цього не можна. Адже я маю піклуватися про свою сім’ю, навіть якщо з моїм голосом щось станеться.
Нині моє життя складається з контрактів і зобов’язань на багато років наперед.
Інколи навіть хочеться змінити цей темпоритм. Тому весь вільний час я проводжу в колі сім’ї.
— Учнів не надумали взяти до себе «на курси»?
— Ні, не маю права. Адже це — велика відповідальність. Поки що весь мій час належить моїй співочій діяльності.
А щоб працювати з учнями, потрібно просто піти на пенсію. Зараз лише інколи проводжу майстер-класи.
— Чи згодні ви з твердженням, що оперна публіка більше любить тенорів? І, як думаєте, чи з’явиться найближчим часом співак, котрий займе порожню після смерті Паваротті нішу?
— Так, Паваротті... Я залишуся шанувальником його неперевершеного таланту. З самого дитинства його голос мене зачаровував.
Такого феноменального голосу, щирого, чистого артистизму, мабуть, не було у ХХ столітті й немає в нинішньому.
Лучано вийшов за рамки оперного мистецтва. Він перейшов цю межу «закритості», ізольованості опери.
Він розвінчав міф, ніби опера — мистецтво тільки для обраних. Але навіть загальне обожнювання цього співака не врятувало його від осудження вдома.
Паваротті любили всі, але в його рідній країні заздрість і ворожість зростали пропорційно його славі. Це немислимо, та Паваротті фактично був персоною non grata у міланському «Ла Скала».
Тепер, звісно, чекаємо появи нового унікального тенора. Так, саме тенора, бо цей вид голосу впливає якось особливо на певні струни організму.
— А яку оперу ви б вибрали для екранізації? Виконали б у цьому музичному фільмі головну партію?
— Режисером навряд чи став би... А як виконавець можу проспівати в кіно все що завгодно. Я відповідаю за кожну свою партію.
Будь-яку готовий співати в кіно. Адже оперне мистецтво стає наближеним до кіно. Саме за ТБ і реаліті-шоу — майбутнє.
Тепер людей чимось неживим уже не привабиш. Їх цікавить, що відбувається нині. Весь американський телевізійний ринок забитий легкотравною інформацією й поганим смаком.
Там усе поверхово. Переконаний, це не наш стиль, не треба загравати з глядачами. Потрібно вести їх «угору», а не «вниз».
— Які ще види мистецтв вам особливо близькі?
— Взагалі-то, опера об’єднує всі жанри мистецтва. Безумовно, я гуманітарій, мене цікавлять література, живопис, скульптура.
У дитинстві займався скульптурою й відтоді зараховую себе до людей цієї творчої професії. Однак потім це забулося...
— Чи бачите ви своїх дітей на оперних сценічних підмостках?
— У нашої маленької Ніночки абсолютний слух. Син Максим теж навчається співу.
І старші діти від першого шлюбу надзвичайно музикальні, вони співають у хорі... Що ж, поживемо — побачимо, не треба забігати наперед.
Автор: Катерина Константинова
Колективи: Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України
Концертний зал: Концертний зал Національного палацу культури "Україна"
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"
|