Музика свободи і віри | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Музика свободи і віри
Ткаченко Дмитро
Національний камерний ансамбль
Поліщук Тетяна
Музика свободи і віри
Дмитро Ткаченко, знаменитий скрипаль-віртуоз нещодавно постав у новій іпостасі – художнього  керівника Національного камерного ансамблю «Київські солісти»
20 лютого, вівторок
Поширити у Facebook

Днями у Національній філармонії України з великим успіхом відбувся концерт прославленого колективу і його нового творчого керманича Дмитра Ткаченка.

Вперше після тривалої паузи ансамблем «Київські солісти» диригував гранд-маестро Володимир Сіренко.

Музиканти презентували розкішну програму для меломанів – сюїту «Із часів Гольберга» Гріга, твори українського класика сучасності Валентина Сильвестрова – з циклу «Тиха музика» й «Гімн – 2001» для струнного оркестру, який автор присвятив своєму грузинському колезі Гії Канчелі (1935-2019 рр.). А центральною композицією вечора став Концерт для фортепіано, скрипки і струнного квартету Ернеста Шоссона (цікавий і складний твір, який дуже рідко виконується). Солісти – Дмитро  Ткаченко (скрипка) та Інна Солдатенко (фортепіано).


Після концерту ми поспілкувалися з Дмитром Ткаченком, який розповів про нові творчі проєкти, майстер-класи, педагогічну і гастрольну діяльність, та оновлений склад ансамблю «Київські солісти».

«ПЕРІОД ВІДРОДЖЕННЯ У НАС ЩЕ ПОПЕРЕДУ»

– Ви музикант, який багато гастролює в різних країнах світу, знаний педагог, а нещодавно стали ще й художнім керівником відомого колективу – ансамблю «Київські солісти». Зараз, через повномасштабну війну, чимало творчих колективів мають проблеми зі складом професійних музикантів. Як розв’язуєте цю проблему? На концерті я побачила, що у складі ансамблю «Київські солісти» з’явилося багато нових облич, зокрема, й музикантів із Національного симфонічного оркестру України…

– Дійсно, не тільки наш ансамбль, а й чимало колективів мають схожу ситуацію, бо на жаль, дуже багато музикантів виїхало з України через війну. Хоча, поступово, частина митців повернулася на Батьківщину, але багато професійних музикантів все ж лишаються за кордоном… Тому нині в складі «Київських солістів» можна побачити людей з різних оркестрів. Д


о речі, ось зараз велика кількість музикантів нашого ансамблю гастролює в Європі. Від січня до травня паралельно з концертами в Києві відбуваються три гастрольні тури, й велика кількість зі складу «Київських солістів» зараз виїхала.

Для нашого виступу, який відбувся у Національній філармонії України, ми підсилили ансамбль колегами з інших колективів, зокрема, з Національного симфонічного оркестру України та Національної опери. Але це теж наші музиканти. В принципі, у нас крім основного складу є чимало музикантів, які працюють на півставки, а на основній роботі виступають в інших колективах. Той склад, який виступав 2 лютого – це  комбінація суто наших штатних музикантів і “півставочників”. Це дуже типово для теперішнього українського музичного життя.

– В ансамблі «Київські солісти» були різні періоди. Нині це можна назвати відродженням відомого колективу.

         
– Мабуть, рано казати, який період у нас відбувається. Я подіваюсь, що ансамбль даруватиме слухачам цікаві програми. Думаю, що період відродження у нас ще попереду. Я дуже тішуся, що після тривалої паузи з «Київськими солістами» знову виступає висококласний диригент Володимир Сіренко. Наша гордість!

Ми пишаємося тим, що з ансамблем виступають й інші першокласний музикант. Маємо ґрунтовнішу співпрацю з Володимиром Сіренком, який зараз є головним диригентом не тільки Національного симфонічного оркестру, а й фактично головним диригентом «Київських солістів», але на наших афішах навіть ці місяці можна побачити й інші відомі диригентські імена, зокрема, Миколи Дядюри, Теодора Кучара, Віктора Плоскини, Ігоря Пучкова, Василя Коваля.

– Як соліст, ви співпрацюєте з різними оркестрами та диригентами, але практично всі концерти, коли за диригентським пультом стоїть Володимир Сіренко, відбуваються з аншлагами. Можна пригадати гранд-турне по США у 2017 році, Всеукраїнський тур у 2021-у спільно з Національним симфонічним оркестром України. Пам’ятаєте, коли відбувся ваш перший спільний виступ з Володимиром Федоровичем?

– З Володимиром Сіренком я познайомився давно, ще в ранні студентські роки. Він тоді був художнім керівником та головним диригентом Симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України. Можливо помиляюся, але мій найперший виступ з маестро це була третя частина Концерту для скрипки з оркестром Й. Брамса.


– Знаєте Дмитре, дивує, що на концертах ви виконуєте всі твори на пам’ять, не заглядаючи у ноти. Це феноменально!!! Як вам це вдається?
         
– Насправді не всі. Досить багато камерної музики я граю з нот (точніше з планшета).

Зізнаюся, що Концерт для скрипки з оркестром Дьордя Лігеті я таки грав по нотах. Маю мрію вже наступного разу зіграти цей твір напам’ять. Знаєте, коли готувався, думав що зіграю напам’ять, але вже перші сторінки твору здалися важкими, у ньому було багато «математики» в дуже швидкому темпі, а тому подумав, що часу мало, махнув рукою й вирішив грати по нотах. Але загалом є ж певний стандарт для музикантів, коли сольні концерти виконуються на пам’ять. Ось намагаюсь дотримуватись цього…

«…БУЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО ЩОСЬ ПОГАНЕ НАСУВАЄТЬСЯ»

– Дмитре, де вас застала звістка про початок  широкомасштабної російсько-української війни?

– 24 лютого 2022 року я їхав в автобусі до Києва, бо тут живе моя мама… Салон був не сильно заповнений. Дивлюся на дорогу й щось нереальне відбувається – зі  зворотного напряму їде нескінченна кількість машин та автобусів забитих людьми… Всі перші жахливі місяці ми з мамою провели у квартирі на Оболоні. Тримали мобільний зв’язок з друзями. Зокрема спілкувався з Володимиром Сіренком. З його вікна висотки було «кінематографічно» видно й чутно, як відбуваються бойові дії в Бучі… У нас на Оболоні було трохи спокійніше… Хоча я бачив танк російських диверсантів на сусідній вулиці, чув постріли, але тоді ми не знали, що ж конкретно відбувається.


Ракетні обстріли, оглушливі вибухи, це все було… Знаєте, це дуже дивно, але в ті перші дні мені не було так страшно, як стає моторошно, коли згадую ті дні зараз, і коли думаю, що могло відбутися, якби загарбники захопили Київ, і це був би страшний концентраційний табір… Подяка ЗСУ і всім українцям, які зупинили загарбників та відстояли нашу столицю!

«ВІДЧУВАЮ ПЕВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, АБИ МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ, НАВІТЬ У ЧАС ВІЙНИ, ТРИВАЛО»

 Багато митців зараз живуть за кордоном, а ви довгий час працювали у Великій Британії, та попри, щільні гастрольні графіки, все ж встигаєте викладати у Національній музичній академії України, давати майстер-класи, виступати з різними концертами на Батьківщині? Як все вдається?

– Поки не було цієї війни я навіть трохи дивувався, коли про митців говорили, що вони живуть в такій-то країні. Все було настільки глобалізоване. Я працював у різних країнах, і Британії в моєму житті було теж багато, але все одно дивно було читати у деяких ЗМІ, чи на афішах, коли про мене писали, що я скрипаль з Великої Британії. Кумедно так: «Дмитро Ткаченко (Велика Британія)» –  зазначали на афішах в Україні. Ткаченко – це  ж українське прізвище!


Митці, зокрема, музиканти, багато мігрують, виступаючи в різних країнах, можуть тривалий час жити за кордоном, а втім, є та країна, громадянином якої ти є, або де ти народився, виріс, здобував професію, де себе ідентифікуєш, як частинку цієї країни, тоді треба писати назву твоєї Батьківщини.

Зараз мої думки щодо глобалізації трохи змінились. Спочатку був буремний ковідний період коли раптом концертів стало менше, і ми всі сиділи географічно на одному місці… Потім, після повернення до нормальності після пандемії, відбулося повномасштабне вторгнення рф в Україну, і знов кількість моїх гастрольних поїздок зменшилась… Зараз я живу в Києві, хоч і продовжую робити те, що й раніше – виступаю  з концертами. За кордон виїжджаю для важливіших концертів, а те що менш суттєве – воно  почекає. Запрошення на заходи, де організатори намагаються зводити нас із «хорошими руськими» теж потрапляють у миттєвий “бан”.

Такі запрошення насправді викликають неабияку відразу, а також дивує частота таких запрошень. Та не будемо говорити про неприємне… Стосовно консерваторії – річ  у тому, що я зв’язків з НМАУ ніколи й не обривав. А зараз, коли я у Києві, то є більше часу на студентів й на спілкування з колегами-викладачами. Хоча знову ж таки, багато студентів і колег виїхали… Ловлю себе на тому, що відчуваю особисту відповідальність, аби музичне життя, навіть у час війни, тривало.

– «Солісти» завжди славилися унікальними програмами. Розкажіть про свою репертуарну політику на найближчий час?

– Минулий концерт, що відбувся у Національній філармонії, можна назвати ”спойлером” того, що відбуватиметься в наступних наших програмах, і що ми зараз активно плануємо (ми – це  Володимир Сіренко, директор «Київських солістів»  Анатолій Васильківський та наша худрада)…


В Україні є багато чудових колективів. Одні грають універсальні програми, деякі більше української музики, інші – більше  західноєвропейської музики. Наш ансамбль, як і раніше, пропонує до уваги слухачів універсальні програми, де є якісна українська й світова музика, як класиків, так й сучасних композиторів.

Ця стратегія була започаткована Богодаром Которовичем (1941-2009 рр.), видатним скрипалем, диригентом, педагогом (моїм учителем ще з восьмого класу десятирічки) та засновником «Київських солістів», і вона продовжиться. Тобто якоїсь спеціалізації, на якомусь одному творчому напрямку, одного періоду, чи творах композиторів лише однієї країни точно не буде. Є прагнення грати якісну музику максимально якісно, і це прагнення максимально серйозне.

В Україні є багато чудових колективів і музикантів, ми ж не хочемо пасти задніх. Потрібно буде важко працювати, і ми всі це розуміємо.

– На вашу думку, яких композиторів і які твори доречно виконувати під час війни?

– Під час війни кожний музикант гостріше відчуває свою мистецьку місію, а також своїми концертами морально підтримувати публіку. Кожний твір, який ми презентуємо в репертуарі, має виконувати цю функцію. Також ми маємо багато грати українських композиторів, як класиків, так й наших сучасників. Зараз також особливо важливо презентувати найкраще з української музики за межами нашої країни. Наша музика має великий попит у світі.


 В афіші Національної філармонії на 24 лютого анонсується проєкт «Незламна Україна», присвячений другій річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну, який транслюватиметься у прямому ефірі на youtube-канал Паризької філармонії. На цьому вечорі ви будете виступати разом із Симфонічним оркестром Національної філармонії і виконуватимете Другий концерт для скрипки з оркестром Євгена Станковича. Ви виконували соло на світовій прем’єрі цього концерту у 2006 році… це один з найпотужніших творів композитора, і як зазначають критики, «нове і сильне слово не тільки в українському, а й у світовому скрипковому мистецтві»…

– Якби мені було потрібно створити програму лише одного симфонічного концерту, який можна презентувати в будь-якій країні світу, аби в ній лунали найкращі, найпотужніші, найпронизливіші українські твори, то я б рішуче додав до цієї програми Другий концерт для скрипки з оркестром Євгена Станковича.


Прем’єра цього твору відбулася у Києві. Це був вересень 2006 року. Ми виступали у Філармонії разом із Національним симфонічним оркестром України під батутою Володимира Сіренка. З того часу й донині Концерт №2 є окрасою багатьох програм, його виконують провідні музиканти. Я дуже люблю цей твір, граю його багато в Україні й за кордоном. Ця музика не може залишити байдужою жодну людину!

– Євген Станкович приходив на репетиції? У нього були якісь зауваження до вас, оркестрантів, маестро Сіренка?

         – Репетиції були творчими, цікавими. Ми багато спілкувалися з Євгеном Федоровичем і телефоном, обговорюючи деякі деталі моєї партії, й наживо, уточнювали деталі, коли він приходив на репетиції. Чудово пам’ятаю той день, коли отримав від нього ноти цього геніального твору. Це було біля Золотих воріт. Літо, прекрасна погода… Зауваження? Так це ж Станкович, янгольська людина! Янголи (на жаль) не зроблять зауваження мені простому смертному… Музика маестро написана на віки! Ця музика виконуватиметься тисячі разів, усе що хотів композитор – це все є в нотах…

– Дмитре, ви суворий начальник й педагог? Як швидко знаходите спільну мову з колегами та студентами?

– Я зовсім не суворий ані для колег-виконавців, ані до студентів. Якщо йдеться про творчість, суворість справді може скінченно покращити якість, але в певний момент вона обмежуватиме саму творчість. Стосунки у творчому колективі можуть бути лише егалітарними. Атмосфера може бути лише дружньою, побудованою на взаємоповазі й довірі. Якщо цього бракує, не буде мистецтва, не буде таїнства.


Музиканти мають бути вільними, відчувати свою затримуваність (те що їх цінують), відчувати спів-причетність, і тоді є шанс для колективу. Практично з кожним музикантом «Київських солістів» я добре був знайомий ще до приходу в цей колектив, як художній керівник. Ми грали разом ще під орудою Богодара Которовича.

Потім ми колись грали «Пори року» з Володимиром Сіренком, коли я зачепився за якусь залізячку на сцені й Сіренко мене зловив (а мій концертний одяг отримав ушкодження «несумісні з життям» так би мовити)… З останнього, до мого пришестя художнім керівником – разом ми грали два скрипкові концерти Баха, а диригував Ігор Пучков. Ось ви хвалили мою пам’ять. А я з такою чудовою пам’яттю в повільній другій частині забуваю текст на рівному місці та десь пів хвилини плаваю максимально в стилі Баха. Це все неймовірні спогади і я вам кажу, це рідний для мене колектив, яка там уворість!

– Про що ви мрієте?

– Моя мрія суголосна мрії всіх моїх співвітчизників: ми маємо вистояти, перемогти, підтвердити, що Україна – велика, незалежна і демократична країна. У нас величний народ, який зараз бореться за свою свободу з підступними російськими загарбниками. Мрію, аби українська музика зайняла своє особливе місце, а наша країна стала повноправним членом ЄС, щоб ми почувалися себе впевнено, так, як, наприклад, наші друзі поляки, коли увійшли до Європейського Союзу та стали членами НАТО. Зараз у Польщі митці мають чудові концертні зали, потужні оркестри, навчальні заклади. Ми – наступні!


****
         
Дмитро ТКАЧЕНКО після навчання в Київській спеціальній музичній школі ім. Лисенка та в Національній музичній академії України (НМАУ) в класі Богодара Которовича та Ярослави Рівняк, його було запрошено до Ґілдхолської музичної академії (Guildhall School of Music and Drama) в Лондоні до класу Іфра Німана (Yfrah Neaman).Там разом зі ступенем магістра, він отримав звання Fellow Ґілдхолської академії й стажувався з професорами Давідом Такено та Криштофом Сметаною до 2008 року.

Дмитро Ткаченко – лауреат  кількох престижних міжнародних конкурсів, серед яких конкурс сольної скрипки Вронського (Варшава), конкурс Лисенка (Київ) та конкурс Нільсена (Оденсе, Данія).

Він – активний учасник музичного життя Великої Британії та України.

Одночасно з концертною діяльністю Дмитро також викладає, зокрема в Національній музичній академії, а також був членом журі багатьох міжнародних конкурсів.


Автор: Тетяна Поліщук
Колективи: Національний камерний ансамбль "Київські солісти"
Виконавці: Дмитро Ткаченко
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
Джерело: tkk.media



Інші:

«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110623_041.jpg