Вікторія Лук'янець: "Голос треба нагострити самурайським мечем!" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Вікторія Лук'янець:
Лук'янець Вікторія
Вікторія Лук'янець: "Голос треба нагострити самурайським мечем!"
18 лютого 2013, понеділок
Поширити у Facebook

Вікторія Лук'янець днями завітала до Києва аби взяти участь у проекті "Українські оперні зірки в світі". У "Травіаті" Дж.Верді (на сцені Національної опери) вона вийшла, звісно ж, Віолетою. Це одна з її коронних партій. Втім, у репертуарі співачки понад 50 провідних партій різних авторів. А її гастрольні графіки розписані заздалегідь.

Вікторія Лук'янець співпрацювала з такими видатними майстрами, як Рікардо Мутті, Бруно Кампанелла, Пласідо Домінго, Хосе Каррерас. Лучано Паваротті із захопленням написав про нашу співачку у своїй книжці. Сьогодні Вікторія проживає у Відні. У неї багато контрактів з європейськими імпресаріо. До того ж, Лук'янець викладає у Віденській консерваторії. Але, звісно, нашу європейську оперну знаменитість завше тягне додому. До Києва. Тут на неї чекає мама, численні шанувальники її прекрасного вокалу…

Вікторія Лук'янець . Фото з сайту: http://gazeta.dt.ua


— Пані Вікторіє, у Києві вас почули у опері Верді. А які інші оперні твори сьогодні у вашому найбільш активному репертуарному обігу?

— Репертуар змінюється. Відпали партії: Цербінетта в опері "Аріадна на Наксосі" Штрауса, Джільда в "Ріголетто" та Амелія в "Балі-маскараді" Верді. А додалися, навпаки, мелодраматичні партії: Норма, Анна Болейн, Елізабет в "Роберто Девере" Доніцетті. Лишилась Лючія в "Лючії ді Ламмермур" Доніцетті.
Намагаюся робити більше концертних програм. Якби була можливість, то заспівала б і арію Чіо-Чіо-сан з опери "Мадам Баттерфляй". В Токіо співала це в концерті: публіка була зворушена.

— Колеги кажуть, що ви надзвичайно мобільна артистка. І завше, самоорганізувавшись, можете відгукнутись на найекстремальнішу пропозицію виступити на тій чи іншій сцені?

— Ця все завдяки вихованню. Мій учитель в училищі ім.Глієра — Іван Паливода.

Якось був концерт у Копенгагені (у 2007 році). Телефонує опівдні мій імпресаріо: "Вікторіє, в Копенгагені увечері "Травіата", зможете приїхати?" Сказати "можу" — треба відповідальність мати. А тут кава заварена — я саме збиралася снідати. Донька замовляє мені електронний квиток, і ввечері я вже в оперному театрі.

А якось мені телефонують із Франкфурта: "У нас "Царева наречена"! Марфу нікому співати!". А на Заході на "Цареву наречену" знайти виконавицю важко, це російська музика, Римський-Корсаков. А я цю партію не співала вже 15 років. Думаю, гаразд — повторю... І хоча б одне слово вилетіло! Якось партнер-італієць зробив мені комплімент: "Вікторіє, ви як червоне вино — з роками ще краще".

А директор Штаатсопер колись зауважив: "Вікторія не тільки співає на сцені, а й танцює"… Взагалі на Заході опера дуже рухома.

— На Заході опера не тільки дуже рухома, а часто шокуюча… Як ви ставитесь до різних радикальних версій класичних опер на європейській сцені?

— Чудово. Тільки, щоб за цим була думка. Коли у Відні була прем'єра "Травіати", то режисер хотів поставити все в японському стилі — гейші, орнаменти. Потім у нас була з ним зустріч. Він подивився на мене й каже: "Мені потрібна Віолетта, її очі, її спів… І більш нічого". І він зробив сценічне рішення: натягнув тюль і все прибрав туди. А перед тюлем на сцені стояло навіть не ліжко — кушетка. Дійство відбувається наче уві сні Віолетти. По суті, це була моноопера. І моєму партнерові треба було співати все за тією завісою. Ця постановка справила на молодь велике враження. Ходили по п'ять, по сім разів…

— До речі, як ставитеся до творчості медійно розкручених оперних співачок — Анни Нетребко та Анжели Георгіу?

— З Анжелою Георгіу в мене склалися чудові дружні стосунки. З нею співали в парі "Травіату" в опері Бастилії. В неї була прем'єра, а в мене другий-третій спектакль. Потім я поїхала додому на Новий рік, раптом дзвінок: "Анжела відмовилася від спектаклю…" Довелося виручати. Там теж була дуже сучасна постановка, останню дію перенесли в госпіталь.

А з Анной Нетребко… Не знаю, чи вона це пам'ятає, але ми ще на початку 90-х виступали в Большом театрі Росії. Велика Олена Архипова презентувала концерти. Анна тоді співала Царицю ночі на початку концерту, а я Джільду в дуеті з Миколою Путіліним наприкінці концерту. У Нетребко чудовий від Бога наповнений тембр голосу. Але нині вона перейшла на більш драматичні партії.

— Цікаво, а в нашій Національній опері, на ваш погляд, є сопрано з таким потужним потенціалом, який міг би бути затребуваний в Європі вже завтра?

— У нашому Київському театрі є драматичні сопрано. Наприклад, у січні минулого року "Аїду" в Ла Скала відкривали дві українки — Людмила Монастирська і Ольга Дика. Монастирська — це остання випускниця мого вчителя Івана Гнатовича Паливоди. А Дика — вихованка Марії Стеф'юк. Просто блискуча школа! Так, Київська опера має голоси, які можуть бути представлені на західних оперних сценах.

Але ж і в рідному театрі за честь працювати — і гастролі, і сцена чудова, і партії, і публіка. Може багато кому й не треба на Захід? Адже бути там самому як тому циганчаті — теж важко.

— Ви викладаєте у Віденській консерваторії. У чому особливості вашої педагогічної діяльності?

— У мене тридцять студентів тринадцяти національностей. Приємно, що у молоді є потенціал. Наприклад, дівчина з Кореї заспівала прем'єру однієї сучасної опери у Відні. Неперевершено! Загалом корейці більш холоднуваті, але технарі, трудяги. Хай не в такому теплому репертуарі, як Лючія чи Джільда, але в модерновому можуть бути лідерами. І критика була прекрасна… Мене, до речі, свого часу багато критикували. Були такі директори, які казали: мовляв, "завеликий" голос, аж через стіни пробивається. Якщо є своя особистість, куди ж її заховаєш? Доводиться працювати, щоб була і палітра, і ніжні кольори…

— Свого часу, великий Лучано Паваротті досить тепло написав про вас у книжці своїх спогадів… Часто пригадуєте зустрічі з ним?

— Лучано Паваротті було 63 роки, коли ми разом співали "Бал-маскарад" Верді. Спочатку я ніяковіла перед великим тенором. Навіть боялася вийти на сцену. Він це помітив. І покликав мене італійською: "Маленька дівчинко, підійди до мене... Я так зрозумів, що це мій Оскар!" А я співала партію Оскара. Так, потім у своїй книжці він і написав: "Голос Вікторії було чути на острові Капрі".

У нас з ним був гарний контакт. Коли співала "Травіату" в Метрополітен-опера, а він у цей же час — Андре Шеньє в однойменній опері Джордано, то я зайшла до нього в гримерку привітатися. Він мене прийняв, приголубив... Такі епізоди дуже запам'ятовуються…

— Ви, очевидно, читали у ЗМІ про драматичні події в Росії, у Большом театрі… Коли над керівником балету брутально познущались. Як гадаєте, такі ситуації можливі на царині європейського музичного театру?

— Справді, я про цей жахливий випадок читала в австрійській пресі. До того ж Сергій Філін лікується в Німеччині. Здається, я не чула, аби таке могло статися на Заході. Гадаю, все залежить від атмосфери в театрі і навколо театру. Інтриги і конкуренція є скрізь. Але щоб так? Це ж митець! Божа людина! Такий талант. Ну навіщо! Щось в нашому часі змінилося. Змістилися моральні цінності.

А ви особисто відчуваєте конкуренцію в музичному театрі?

— Відчувається зміщення акцентів. Більш усе іде на поверхню, на картинку. Розкрутка, преса, блискуча постановка, блискучий артист без зморшок. Словом, гламур. А хіба справжнім поціновувачам це потрібно? Але все прийде в норму. Я в це вірую. Адже справжнє не вмирає.

— Відносно недавно ви були суддею в українському телешоу "Зірки в опері". Вважаєте корисними такі проекти?

— Чесно скажу: більше в жодних шоу брати участі не хочу. Думала, цей проект буде спрямований на допомогу молодим співакам… Але шоу закінчилось, і де вони? Ви чуєте про цих людей? Про Ірину Кулик, яка була в парі з Олександром Пономарьовим? Не чути й про Влада Павлюка (пара з Джамалою). Хіба людині дали шанс заспівати виставу, підготувати свій концерт? А в цього хлопця величезний потенціал. Він просто талант.

Нещодавно я була у Львові… Запитала: "А як там ця дитина — Юлія Лисенко, котра співала в парі з Валерієм Харчишиним?" Мені сказали: "Ми її підтримуємо. Вона зараз співає прем'єру "Любовного напою" Доніцетті". І мені було приємно це чути. А про решту учасників взагалі не чую. Хоча сам проект цікавий. Потім його стали показувати о першій годині ночі. Так, всюди писали, що це "неформат!". А я вважаю, що особистість і мусить бути "неформатом".

Пані Вікторіє, ви вже давно проживаєте у Відні… Що б могли розповісти про свою сім'ю, про своє повсякденне життя у Австрії?

— У Відні я вже 20 років. Тут і моя сім'я — чоловік Юрій, донька Даруся. Важливо, що є робота, є можливість віддавати свою творчу енергію. Моє життя — постійна підготовка до концертів, до вистав. Наприклад, 22 лютого буде бал у Президентському палаці, мене запросили виступити: організатори — ООН і ОБСЄ.

Лише в 45 років почала водити авто, склала іспит на права. Причому не "за сало" — як у нас... Там, в Австрії такого немає! Спочатку плакала, бо три рази не могла скласти практику. Але взяла додаткові уроки і таки склала! Все дуже просто — треба ставити перед собою мету і намагатися її виконати.

Донька Даруся вже асимілювалась в Австрії. Що зробиш? Звісно, вдома ми розмовляємо виключно українською. Якось я її запитала: якою мовою думаєш і сни бачиш? Вона відповіла, що, мабуть, німецькою. Школа, гімназія, університет — це відкладається.

В Києві залишилась тільки мама. Отож є завжди до кого їхати. Мама перед київським концертом плакала, бо на запрошенні був напис: "Лук'янець, одне місце". Батько помер два роки тому. Поклала це запрошення під його портрет: "Бачиш Ваню, сама…" Моя донька до Києва приїздить влітку. Навіть її друг Пауль був уже тут, йому сподобалось.

— Чи дотримуєтесь певних ритуалів перед виходом на сцену?

— Лише молитва. Яке це щастя прийти до віри, до Бога. Це дуже велика підтримка, коли можна піти в храм — і православний, і греко-католицький. Мені дістало снаги і причаститися, адже перший крок зробити завжди важко. Але потім як добре! І постую я тепер з насолодою. Чоловікові кажу: "Скоро починається великодній піст…" — "Знову піст? Нещодавно був!" А от для мене велике щастя знаходити в цих відмовах насолоду.

Не пам'ятаю, хто сказав: "Зроби так, щоб кожного дня ти відмовився від чогось маленького. Тоді звільняється місце для великого, духовного". Хіба людині так багато треба? Я аскет. Питаю насамперед із себе. У мене в класі аж вісім японців. Я їм кажу, що голос треба не налаштувати, не розспівати, а нагострити


Автор: Катерина Константинова
Виконавці: Вікторія Лук'янець
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"



Інші:

«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
120126_624.jpg