| Інтерв'ю |
|
|
|
|
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
17 квітня у Львівському органному залі відбудеться світова премʼєра твору Олександра Щетинського “Lacrimosa”
9 квітня, субота
Композитор написав “Lacrimosa” у перші тижні війни, перебуваючи у Києві, атакованому російськими військами. 17 квітня цей твір виконають музиканти Луганської обласної філармонії, які нині евакуювалися до Львова.
Про свій новий твір, творчість та «мистецький волонтерський рух» у часи війни композитор розповів «Дню».
Олександр Щетинський — український композитор, лавреат семи міжнародних композиторських конкурсів. У творчому доробку має понад 150 композицій різноманітних жанрів та виконавських складів — опери, симфонічні твори, концерти, камерні та сольні композиції, музику до кінофільмів. Їх виконують у більшості європейських країн та Північної Америки всесвітньо відомі колективи. Композитор, який народився у Харкові, нині мешкає в Києві. Війна торкнулася обох рідних для нього міст. З початку військового російського вторгнення в Україну композитор продовжував працювати у своїй квартирі, писав музику під звуки вибухів та гул сирен.
— Чи зараз ви у безпеці?
—Ніхто в Україні зараз не у безпеці. Було періодично чути обстріли, вибухи, на щастя, не дуже близькі. Але коли обстрілювали Бабин Яр, я цю картину споглядав з вікна.
— Ви свідомо залишилися у Києві?
— Я вирішив, що, попри все, треба залишатися. Кожен зараз має робити те, на що він здатний, виконувати свою життєву місію. На жаль, стріляти я не вмію, маю проблеми з зором. Востаннє стріляв, коли був школярем, памʼятаю, що жодного разу не поцілив. Тож у цій ролі я буду мало корисний. Вочевидь, кожен має бути на своєму місці.
Перші три тижні інтенсивно займався новим твором.
— Твір “Lacrimosa” ви писали тут, під час обстрілів…
— Так, твір "Lacrimosa" написано у перші тижні нової російсько-української війни, з думкою про жахливі трагічні події на українській землі, з вірою у перемогу людяности й світла над варварством і темрявою.
— «Lacrimosa» — частина заупокійної меси. Як ви самі характеризуєте свій твір?
— У мене це суто інструментальна композиція, яка передає зміст і характер традиційного молитовного тексту:
Вмиється сльозами днина,
Коли з попелу людина
На Твій суд постане кожна.
Зглянься Ти на неї, Боже.
Милостивий Господи,
Обдаруй їх спокоєм (переклад з латини Назара Федорака).
За наших обставин ці слова набувають моторошної конкретики…
Твір написано для шести інструментів: гобой, валторна, два тромбони, скрипка та орган. Цей склад виник нібито випадково. Окрім органіста й диригента всі інші — це музиканти з Луганського симфонічного оркестру, які з початком війни переїхали до Львова. Мене одразу привабив цей склад своєю незвичністю. І навколо неї можна вибудовувати музичні ідеї. Крім цікавого тембрового поєднання, я використовую переміщення музикантів залою під час гри. Звук лунає не лише зі сцени, але також переміщується простором залу та навіть за його межами.
Слід визначити одразу, що означають ці переміщення під час гри. Елементи переміщення у просторі відомі й використовуються у музиці дуже давно.
Музиканти не лише грають, а виконують певні рухи та дії. Але це в жодному разі не театральна вистава. Це так званий інструментальний театр, де все відбувається не за театральною, а за музичною логікою, тобто переміщення народжуються зі звучання і стають його частиною.
Це розширення музичних образів і перехід їх в образи візуальні за умови, що логіка залишається музичною. А в музичній логіці немає прямої смислової привʼязки. Ми ж не можемо сказати, що певний звук чи акорд позначає якусь конкретну річ чи навіть якусь ідею — наприклад, світло чи темряву. В музиці все набагато багатозначніше.
Коли я писав твір, уявляв собі подумки Львівський органний зал. Тому й переміщення музикантів для мене відбуваються в конкретному приміщенні. Спочатку всі музиканти розташовуються на сцені, їхнє розташування я фіксую в партитурі. Потім у певний момент мідні інструменти починають рухатися. Вони повинні зійти зі сцени до залу, пройти проходами й вийти у хол, за межі залу. Вони мають відчувати себе учасниками певного ритуалу, рухаються повільно, як людина, що зосереджена на своїх діях. Музика дуже повільна. Публіка чує, як звук переміщується у просторі. Він буде до когось наближатися, до когось іти з одного боку в інший. Ми сприймаємо, як звук мандрує у просторі.
У якийсь момент музиканти опиняються за межами залу та продовжують грати. Звук лунає з обох боків. Потім вони повертаються та грають за спиною у публіки. Їхні переміщення мають суто музичне значення, бо твір усе-таки метафоричний і передає узагальнені образи.
— Як ви бачите процес репетицій? Доволі складно синхронізуватися, коли музиканти перебувають у залі й поза залом.
— Ті фрагменти, які музиканти виконують у русі, я постарався зробити максимально простими та такими, що не передбачають ансамблевої синхронізації, тобто музиканти можуть їх виконувати ритмічно незалежно один від одного. Частиною ансамблю, яка залишається на сцені, керує диригент. Звісно, я продумував, як це все потрібно репетирувати. Додаткова перепона в тому, що я перебуваю в Києві, а жоден запис не може передати реального звучання. Тому планую приїхати до Львова, щоб брати участь у репетиціях наживо. Репетиції — це продовження творчого процесу, це можливість щось виправити, перевірити ідею й довести її до завершення.
— Розкажіть про форму твору?
— Твір одночастинний, від початку до кінця дуже повільний. Загальна тривалість — близько 25 хвилин. Багато тихої музики, зосередженості на самому звучанні. Провідною ідеєю є повторюваність одного звука. Це ніби зосереджене молитовне промовляння прихованого тексту - прийом, що дуже рідко використовується в інструментальній музиці.
— Наскільки я розумію, у «Lacrimosa» немає соліста. Розкажіть про роль органа у цьому творі.
— У різних епізодах солюють різні інструменти: скрипка, гобой. Є фрагменти, де скрипка соло звучить, а є діалоги гобоя і скрипки. В окремих епізодах орган грає соло. Але здебільшого орган тут — це ансамблевий інструмент. Я використовую унікальну здатність органа тягнути акорд необмежену кількість часу. Цього неможливо досягти на духових інструментах, бо необхідно брати дихання. На струнних це також важко, бо хоч і є можливість змінювати напрям смичка дуже непомітно, але все одно це чути. А на органі одна натиснена нота може тягнутися кілька хвилин не перериваючись. Це утворює звукове тло для інших інструментів.
— Знаю, що ви займаєтеся не лише композиторством, а й чимало часу приділяєте популяризації української музики за кордоном. Особливо це важливо в нинішній час.
— Сьогодні з потрійною силою відновився волонтерський рух, який зʼявився у часи Революції Гідності. Я також маю свою “волонтерку”. Отримую багато запитів від людей з різних країн на ноти української музики. Мені завжди було цікаво займатися не лише собою, але також за можливості поширювати музику колег. Сьогодні продовжую це робити з великим задоволенням. Вважаю це окремою місією — поширювати знання про українську музику.
У цій сфері на нас чекає величезний шмат роботи, адже багато нот наших композиторів недостатньо підготовлені для того, щоб їх можна було виконувати. За кордоном цю роботу беруть на себе видавництва. Кожне виконання сучасного композитора йде через видавництво.
У нас же виконавець звертається передусім до самого автора. Але не кожен композитор може підготувати ноти до виконання, та це й не є його роботою. Тому не дивно, що українську музику мало грають у світі. Насамперед цьому є суто технічна перешкода.
Я знаю, що у нас утворилося кілька нотних онлайн-бібліотек. Найкраща бібліотека — Ukrainian Scores на базі Львівського органного залу. Це вкрай потрібна й корисна ініціатива!
— Крім цього, ви також займаєтеся викладанням у Харківському університеті мистецтв. Харків — ваше рідне місто — зазнав руйнівних бомбардувань під час перших тижнів війни. Яка нині там ситуація?
— У Харкові катастрофа, понад тисяча будинків не підлягає відновленню, місто спустошене… Консерваторія, де я викладаю, вціліла, але шибки вибиті, відповідно температура, як на вулиці. А це роялі та інші інструменти, які мають зберігатися за певної температури та вологості.
Але попри це з 1 квітня відновилося навчання у формі онлайн-занять. Не всі заняття наразі реально проводити онлайн, але ми мусимо адаптуватися до реалій. Маємо досвід “завдяки” карантину.
— Важко уявити, скільки часу та зусиль знадобиться для відновлення всіх сфер на довоєнний рівень…
— Тут головне не опускати руки. Робити з подвоєною та потроєною енергією та відповідальністю, кожен на своєму місці, у кожного своя “волонтерка”. Хтось воює, хтось купує зброю, ліки, хтось допомагає біженцям, а хтось відповідає на запити про ноти.
Важлива, як писав Сковорода, “сродна праця”. Маємо це відчути й робити кожен свою справу як слід.
Автор: Діана КОЛОМОЄЦЬ
Фото: Ігор ДЕМЧУК
Джерело: Газета День
Додати: 
|