Народний артист України Едуард Сребницький | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Народний артист України Едуард Сребницький
Народний артист України Едуард Сребницький
Народний артист України Едуард Сребницький: «Зателефонував посол Естонії в Україні: «У нас зривається «Кармен», допоможіть!»
21 січня 2013, понеділок

Едуард Сребницький, тенор. Фото: Газета "Урядовий кур’єр"Якби я не знала, що провідний тенор Дніпропетровського академічного театру опери та балету Едуард Сребницький нещодавно відсвяткував 75-річний ювілей, нізащо б не здогадалася, скільки йому років.

Багато хто молодший за нього міг би позаздрити прекрасній творчій і фізичній формі Едуарда Михайловича.

Не дивно, що й нині в репертуарі соліста майже 150 ролей! Тим часом його шлях до визнання — це не тільки даний Богом талант, а й щоденна робота над собою.

—  Едуарде Михайловичу, ви народилися в сумнозвісному 1937 році,  ваш батько був репресований…

— Мені було три роки, коли батька репресували і, як потім ми дізналися, розстріляли. За що? Ніхто не знає. У свідоцтві про смерть було записано: «реабілітований», і все. Його вислали з Одеси в невелике містечко Свердловської області, де моя мама працювала в бібліотеці. Там вони й зустрілися. І десь у 1935 році переїхали до Магнітогорська, на знамениту Магнітку. Мамі було 23, батько на вісім років старший. Мама його довго чекала. Жили ми в бараку, втрьох на семи метрах: я, мама й молодша сестра.

—  Голос вам від кого дістався?

— Мама була артистичною, мала дуже красивий голос, весь час співала. Наприклад: «Не уходи, тебя я умоляю…» Знаєте?

—  Так, звісно...

— Я полюбляв слухати радіо, по якому тоді часто транслювали опери. Про цей жанр я з дитинства мріяв. Пам’ятаю, дуже подобався «Князь Ігор» Бородіна. Співали Лемешев, Козловський, Пирогов, Максакова… Ще транслювали італійські концерти з Карузо та іншими відомими тенорами. Тоді я дізнався, що і в мене тенор.

—  Коли зрозуміли, що маєте голос, гідний опери?

— Ну, до оперного ще далеко! Все починалося зі шкільної самодіяльності, де я часто виступав. Ходив до клубу співати у хорі. Одного разу вивчив на якийсь конкурс: «Скажите, девушки, подружке вашей, что я ночей не сплю, о ней мечтая…» А мені ще не було 14-ти, тому довелося підібрати іншу пісню, бо сказали, що зарано хлопцю про кохання співати. Тоді я вивчив «Прощайте, скалистые горы, на подвиг Отчизна зовет!» Чудова пісня, всі плакали. З цього й почалося. Школу закінчив на відмінно, і в 7 класі постав вибір, вступати до музичного училища чи до індустріального технікуму.

—  А музична школа?

— Це потім. Обрав технікум, бо там підвищена стипендія. Технікум теж закінчив із відзнакою, отримав спеціальність інженера-електромеханіка. І без іспитів вступив до Челябінського політехнічного інституту. Там займався самодіяльністю, спортом: був капітаном збірної міста з волейболу. У 1957 році як лауреата всеуральського конкурсу художньої самодіяльності мене нагородили чотириденною путівкою на Міжнародний московський фестиваль. Ми поїхали у Свердловськ, де я показався педагогам із консерваторії. Там сказали: «У вас, хлопче, хороший голос, але треба вчитися, щоб хоч ноти знати». А я до 20 років нот не знав. Тож пішов на два роки у вечірню музичну школу.

У 1959-му, після третього курсу, вступив на вечірній до консерваторії і перевівся до Уральського політеху в Свердловськ. У консерваторії моїм педагогом була Маргарита Разумніковна Глазунова — заслужена артистка, мецо-сопрано. Дуже хороша людина, світла їй пам’ять. І там на четвертому курсі я закохався у дівчину, з якою ми вже 50 років разом. Так пощастило мені! Лариса Іванівна — за фахом диригент, викладач хорових дисциплін. Уже відзначили з нею золоте весілля.

—  Вітаю! А як зрозуміли, що вона — доля?

— Не знаю, сподобалася дівчина, і все. Лариса навчалася в консерваторії, але спочатку я познайомився з її подружкою, яка грала у волейбол. А потім побачив Ларису… Так от, після інституту я  пропрацював п’ять років в «Уралгіпромезі», паралельно навчався в консерваторії. У Свердловську побралися, нам дали кімнату. Народився перший син Дмитро. А по закінченні консерваторії мене прийняли до Челябінського оперного театру.

—  Якою була перша роль на театральній сцені? Скільки вам тоді було років?

— На оперну сцену вийшов у 29 років. У театрі дали співати Альфреда з оперети «Летюча миша». Потім Ленського, в «Царевій нареченій»  — Ликова. Це мої перші ролі. Працював одразу в шести оперетах. Актором я був міцним: і говорив, і танцював добре. Спорт допомагав. Скажу, що все, що ти робиш, усе залишається з тобою, все згодиться. А голос у мене зберігся й досі, я став краще співати, ніж 30 років тому!

Хочу наголосити, що я не зростав у безповітряному просторі — навкруги завжди були чудові люди. В Челябінському театрі — чудовий диригент Ісидор Зак, прекрасний режисер і співак Ніяз Даутов — виконавець ролі Едвіна в старому фільмі «Сильва». В Дніпропетровському оперному зі мною співали Микола Український, Міла Полуденна — світла їм пам’ять. Микола Полуденний, Микола Братков, Геннадій Власов, Людмила Плетньова, Лілія Гавриленко, Валентина Коваленко… Сильна була трупа. Прекрасний головний диригент — Петро Варивода, який відкривав театр. Ще чудові були режисери — народні артисти Росії Роман Тихомиров, Дмитро Смолич. Микола Кузнєцов — сьогодні режисер у Большому театрі в Москві…

—  А як ви потрапили до Дніпропетровська?

— У 1969 році мене відрядили сюди в Міністерство чорної металургії. Місто дуже сподобалося: Дніпро, клімат, інша культура (нині Дніпропетровськ став ще красивішим). Тоді я подумав: «Шкода, немає оперного театру». Батьки дружини жили тут, і мій тесть сказав: «Буде театр. Питання вирішують». А 1974-го теща надіслала оголошення з місцевої газети про конкурс в оперний. Я приїхав, і мене прийняли характерним тенором. Кажуть, осіб 40 на місце було, та я не вірю. Думаю, десь 20.

—  На новому місці як пішла робота?

— Багато ролей виконував, навіть непровідних, зокрема Олексія в «Оптимістичній трагедії». У 1984-му прийшов диригентом Борис Афанасьєв. Зустріч із ним і 1985 рік стали для мене визначальними. Пам’ятаю, у концерті до 40-річчя Перемоги співав пісню Ігоря Лученка «Лист із 45-го». Борис Ігнатович підійшов і спитав: «А чому не виконуєш у театрі головні ролі? У тебе є всі дані». Борис Афанасьєв був чудовим педагогом, повірив у мене (а мені вже під 50 було), і я заспівав у «Травіаті», в «Кармен». Коли захворів виконавець Хозе, я увійшов у спектакль без репетицій, бо вже знав партію. Не просто сидів, чекаючи моменту, а вже був до нього готовий. Далі — Герман, Мазепа…

—  Кажуть, ви часто в авральному режимі рятували вистави, навіть за баритон співали.

— У Челябінську і за бас доводилося на сцену виходити. Також без репетицій співав Манріко в опері «Трубадур» Верді, коли Микола Український захворів, і Радамеса в «Аїді» — мою улюблену партію. Здається, у 2000 році подзвонив посол Естонії в Україні: «У нас зривається «Кармен», допоможіть!» За день зробили візу. Зустріли, приймали як велику зірку. Посол Естонії прийшов на виставу, потім особисто водив мене зимовим Таллінном.

—  Ви об’їздили з гастролями весь світ. Рахували, на скількох сценах  різних країн виступали?

— Ні. По-перше, я співав у всіх оперних театрах України, починаючи з Національної опери. А їх всього шість. Зокрема, Хозе співав на сцені 160 разів, Радамеса — 86. Уперше дніпропетровський театр виїхав на закордонні гастролі у 1992 році. У Франції співали Бізе у збірному концерті з харківським оркестром на манежі, де зазвичай відбувалася корида, — це неподалік від Іспанії було. 10 тисяч глядачів! Звісно, хвилювалися. Бував на закордонних гастролях із Київською, Львівською, Одеською операми.

Співав у Маріїнському театрі в Санкт-Петербурзі. Понад п’ять років співпрацював із Румунською національною оперою в Бухаресті і гастролював з їхньою трупою. Виступав у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії, Данії, Швейцарії, Великобританії, Нідерландах — по всій Європі. А також у Таїланді і Лівані. В Лондоні співав у театрі, в якому вперше на сцену виходив Чарлі Чаплін. З молдавською оперою їздив. На фестиваль «Запрошує Марія Бієшу» потрібен був Герман у «Пікову даму». Порекомендували мене. Там мій спів почув іспанський імпресаріо, запросив на гастролі. В голландській національній опері п’ять днів поспіль, бо мій партнер захворів, я співав Радамеса. А це велике навантаження на голосовий апарат.

—  Як витримуєте навантаження?

— Займаюся фізкультурою, дихальною гімнастикою. Живу поблизу Дніпра, майже щодня намагаюся виходити на пляж: зарядка, пробіжка. Весь час треба бути у формі!

—  Ви встигаєте часто співати і на харківській сцені...

— З харківським оперним співпрацюю вже 20 років. Цей театр мені теж рідний. Тут я вперше заспівав Отелло, Самсона, Калафа…

—  Тим паче, що там працює ваш молодший син Олексій, теж прекрасний тенор. Напевно, йому з дитинства хотілося йти вашим шляхом…

— Ні, він співати не збирався. Олексій закінчив музичну школу по класу труби, в армії грав в оркестрі. Як і я, займався спортом: кандидат у майстри з плавання. Після армії Олексій привіз додому плівку з записом. Я запитав: «Це ти співаєш?» — «Так». Тоді я став наполягати, що йому треба співати. В 1992 році без середньої музичної і вокальної освіти сина відразу взяли до Одеської консерваторії. По її закінченні Олексій прийшов у трупу нашого театру лауреатом Міжнародного конкурсу вокалістів ім. Дворжака в Чехії.

—  Працюєте разом із сином в одних виставах?

— Так. Разом співали в «Паяцах», «Летючій миші», «Отелло»…

—  На жаль, нині опері важко конкурувати з естрадою. Що, на вашу думку, треба робити для популяризації оперного мистецтва?

— Робота оперного співака — важка робота. Співаємо без фонограм і мікрофонів. Пам’ятаю, в Бельгії виступали у п’ятитиячній глядацькій залі. Акустика неймовірна, зала повна! В Європі — завжди аншлаги. Прикро, що в нас не так, хоча квитки в оперний театр недорогі. Не вистачає загальної культури. На жодному нашому телеканалі не побачите оперу, хороший класичний концерт. На мільйони жителів країни всього шість оперних театрів! Потрібна державна політика підтримки класичного мистецтва, щоб основою була система музичних шкіл. Людина починається з культури.


Автор: Наталія Біловицька
Концертна організація: Дніпропетровський академічний театр опери та балету
Джерело: Газета "Урядовий кур’єр"



Додати: Share on Facebook

Інші:

 Іван Чередніченко, музичний керівник Львівської національної опери Моє ставлення категоричне - у нашому театрі не буде російського репертуару
Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
Лукаш Гоїк, директор Сілезької опери в Битомі (Opera 'Slaska, Польща) висловив щиру підтримку українському народу в час війни
Світова оперна діва Людмила Монастирська ексклюзивно розповіла, як замінить російську співачку Нетребко та гратиме партію «Турандот» у «Метрополітен-Опера»
Сюжет німецького ЗМІ про Маріупольську філармонію
У США плануються заходи на честь 100-річчя першого виконання "Щедрика" у країні
«На шпальтах “Дня” бачу обличчя країни у всьому її розмаїтті сьогодення»
В органному залі Рівного — музей і галерея. А вітражі — на логотип
ОПЕРІ ПОТРІБНІ МЕЦЕНАТИ
Як Україна вшановує ім’я композитора Мирослава Скорика
Рік без Мирослава Скорика
KharkivMusicFest: организаторы рассказали, как готовили фестиваль в разгар пандемии
В Андріївській церкві відбулася світова прем'єра віднайдених симфоній композитора Березовського
Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
      © 2008-2022 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
120126_521.jpg