| Стаття |
|
|
|
|
«Ікар з берегів Борисфена»
Таку назву має нова книга відомого українського мистецтвознавця, журналіста й педагога, професора Олександра Чепалова
24 жовтня, п'ятниця
Поширити у Facebook
Вона зараз готується до друку і присвячена нашому славетному земляку Сержу Лифарю, який нещодавно, розпорядженням Президента В. Зеленського, визнаний «Національною легендою України».
Про новинку, яка зацікавить не лише шанувальників балету, а й широкий загал читачів, яких хочуть більше дізнатися про знакові постаті, що прославили своїм мистецтвом Україну у світі.
-Пане Олександре, хіба в Україні та за кордоном замало уваги приділяється мистецькій постаті С. Лифаря? Адже про нього багато написано. Чим тоді вирізнятиметься ваша книга?
- Для мене Серж Лифар не тільки знаний українець, а, перш за все, видатний артист балету, хореограф та організатор театральної справи, невтомний пропагандист мистецтва танцю. А це фахові речі, які у більшості вітчизняних книжок розглядаються побіжно. Бо в них робиться наголос на краєзнавчому аспекті, переказах біографічних деталей, які він сам виклав у своїх численних працях. Але, погодьтеся, одне, коли людина пише власні мемуари, а зовсім інше, якщо про неї неупереджено розповідають критики, колеги, друзі… І така книга спогадів теж чекає своєї черги.
- Невже така велика відстань між Лифарем «справжнім» та описаним у його власних спогадах?
- Справа не тільки у по-людськи зрозумілому бажанні зробити «охайною» власну біографію. Це, до речі, переважно робив не сам Лифар, а численні літературні помічники за його замовленням. Хіба встиг би він сам написати десятки книжок, поставити сотні балетів, виступаючи, до того ж, як виконавець та керуючи водночас трупою? Переконаний, що справа тут у «фокусі» погляду, коли з поля зору зникає безліч суттєвих деталей. А саме вони й характеризують ту чи іншу подію або ситуацію. Хоча С. Лифар у книзі про свого наставника та фаворита Сергія Дягілєва наполягав, що головним критерієм вартості мемуарів є правда і ніщо крім неї.
- Виходить, дослідник його життя та творчості теж є шукачем правди?
- Це серйозна проблема. Треба було перегорнути тисячі сторінок, передивитись сотні світлин та фрагментів кінострічок аби знайти найбільш переконливі версії життєпису нашого славетного земляка. Я не вважаю свою версію остаточною та найбільш достеменною. Тож відмовився від хронологічної побудови книги про Лифаря та зробив її за принципом проблемних блоків. Кожен читач за назвою розділів може обрати для себе найбільш цікаве та привабливе. Наприклад «Шухлядь з написом “Жінки”», «Свій серед чужих, чужий серед своїх», «Я завжди маю рацію, навіть якщо помиляюсь» тощо. А потім вирішити, чи влаштовує його таке трактування і при нагоді звернутись до першоджерел…
- Хіба на сайті Фонда Лифаря нема переконливих свідчень його життя й творчості?
- Дуже своєчасне питання. На сайті дійсно є біографічні свідоцтва (як на мене недоречно профільтровані), текстові посилання (російською, англійською та французькою мовами). Є світлини приблизно шістдесяти його хореографічних постановок. До речі, не забуваймо, що з початку ХХ століття це були вже не багатоактні вистави а ля Маріус Петіпа на 3-4 години. А невеликі мініатюри або ж вистави на одну дію. Це, природно, не зменшує їхніх художніх гідностей, бо у мистецтві кількість або обсяг не адекватні якості.
Анонімні автори текстів на сайті обмежуються переважно анонсами, які писав Лифар (власне, це тільки його наміри) та схвальними відгуками наближених до нього критиків тієї епохи. З цього важко отримати якесь цільне враження, іноді навіть зрозуміти сюжет. А, тим більше, побачити виставу у деталях та з емоційними (а не літературно сформованими) висновками.
Тож довелось чимало попрацювати з новітніми зарубіжними публікаціями, архівом Лифаря, розташованим у швейцарській Лозанні та в Музеї-бібліотеці Гранд Опера в Парижі, де наш земляк користувався заслуженим мистецьким авторитетом. І зробити власні висновки з багатьох непересічних джерел. До того ж, моя книга мала інформаційну підтримку директора відділу мистецтв Київської бібліотеки ім. Л. Українки Леоніда Криворучка. Тож пощастило отримати доступ до усіх оригінальних видань Лифаря та його бібліотеки, переданої вдовою митця Ліллан Алефельд.
Дуже вдячний також заслуженому діячу мистецтв України, професору КНУКіМ Раду Віталійовичу Поклітару, який першим познайомився з рукописом та написав передмову до книги про свого колегу з балетмейстерського цеху, видатного українця Сержа Лифаря.
- Скільки часу зайняла підготовка такого унікального видання?
- Задум книги виник ще в 1995 році, коли я отримав грант на вивчення швейцарського танцю у фонді «Pro Gelvetia» та потрапив до Лозанни, місця упокоєння Лифаря та зберігання його архіву. Тоді там ще не було його пам’ятника на березі Женевського озера у вигляді Ікара - українського подарунку Швейцарії та всьому балетному світу.
Певні висновки щодо творчого здобутку балетмейстера є в моїй монографії «Хореографічний театр Західної Європи ХХ ст.», яка вийшла ще в 2007 році. Тепер, у рік 120-річчя митця, напрацьовано значно більше матеріалу для мистецтвознавчих розвідок та роздумів про його неоднозначну долю та зірковий творчий шлях.
Книга містить 400 сторінок, в ній близько 600 чорно-білих та колоризованих світлин, які надають читачеві ефект присутності на танцювальному святі Лифаря.
Автор: Олена Петренко
|