Людмила Монастирська, солістка Національної опери | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Людмила Монастирська, солістка Національної опери
Монастирська Людмила
Людмила Монастирська, солістка Національної опери
Запрошення до Національно опери України солістів «Метрополітен» і «Ла Скала» - це хороший тренд
6 грудня 2015, неділя
Поширити у Facebook

Солістка Національної опери Людмила Монастирська, у відповідь на запитання про творчі плани, перелічує світові оперні столиці: Нью-Йорк, Париж, Лондон, Відень.

Контракти з розташованими в них провідними театрами світу в неї укладено до 2020 року, а з деякими навіть до 2023-го. Але, на радість українських шанувальників співачки, вона охоче приїжджає до Києва, щоб заспівати в рідній Національній опері.

Людмила Монастирська

- Я люблю тут співати - мені подобається сам театр, мені подобаються мої колеги, керівництво до мене добре ставиться, і я дуже вдячна, що вони так лояльно ставляться до мого графіку і приймають мій творчий спосіб життя, - каже Монастирська.

Вона прилетіла до Києва, щоб заспівати партію Амелії в опері Дж. Верді «Бал-маскарад». А ще в грудні співачка дасть камерний концерт у філармонії, потім знову Нью-Йорк, потім відразу Відень, а наступний вільний від зарубіжних контактів період у Монастирської почнеться аж після 17 березня. На цей час у неї теж є плани, пов'язані з рідним театром.

- Ми вже поговорили з керівництвом: вони планують наприкінці лютого відновити «Набукко» (опера Дж. Верді, яка не йде в театрі вже близько 10 років. - Ред.), але оскільки мої контракти укладено давно, співати прем'єру, на мій превеликий жаль, я не зможу - швидше за все, я заспіваю другу прем'єру наприкінці березня або в квітні, - ділиться планами співачка.

В інтерв'ю Укрінформу солістка Національної опери та провідних театрів світу розповіла про те, які права та обов'язки має зірка на Заході, чи чула вона від публіки невдоволене «бу-у-у» і чи співає за столом.

ЯКЩО В «ЛА СКАЛА» ПУБЛІКА НЕ ЗАСВИСТАЛА, МОЖНА ВВАЖАТИ, ЩО ТВОРЧЕ ЖИТТЯ ВДАЛОСЯ

- Ваше творче і особисте життя підпорядковане контрактам, розписаним на роки наперед. Водночас обговорення законопроекту про запровадження контрактної системи у сфері культури в Україні викликало різке неприйняття її представників. На ваш погляд, у чому причина?

- Я говоритиму про свою сферу: у нас звикли до того, що всі репертуарні театри, зі своєю трупою - балетом, оркестром, хором та штатними солістами - зазвичай їх 50-70 осіб. Така кількість солістів не передбачає запрошення когось ззовні - їх достатньо, щоб покрити весь репертуар. Але, на мій погляд, це дещо позавчорашній день. До того ж, коли соліст у штаті, має гарантовану зарплату, а в майбутньому пенсію, це навіть трохи розхолоджує. А контракт постійно тримає виконавця в тонусі, оскільки передбачає атестацію, тобто - перевірку наявності гарної професійної форми.

На Заході, напевно, існують театри, де є невеликий штат солістів. Але, в основному, особливо якщо йдеться про провідні театри світу, всі співаки запрошені. З ними укладають контракт на певний термін - місяць-півтора, і все! Кому щастить, той двічі-тричі на сезон виступає в таких театрах, як «Метрополітен-опера». А якщо соліст з'являється там хоча б по разу щосезону, це вже дуже непогано!

- Якщо всі солісти запрошені, то як відбувається їхнє, скажімо так, «бойове злагодження», тобто взаємодія на сцені за такої системи?

- Кожен співак повинен дотримуватися своїх зобов'язань за контрактом - якісно виконувати партію. Йому дається достатня кількість репетицій - близько трьох тижнів. А якщо це нова постановка або поновлення вистави, то спочатку два-три тижні репетицій у класах, потім сценічні репетиції, потім костюмні, далі - з гримом і перукою, потім підключається хор, балет. І нарешті - генеральна репетиція вже з глядачами і обов'язково з пресою. До речі, усі рекламні фотографії вистав робляться на генеральній репетиції - навіть якщо огляд пишеться з шостої-сьомої вистави, він ілюструється знімками з «генералки».

- А хто приймає рішення про запрошення на контракт того чи іншого виконавця?

- Першим це вирішує кастинг-директор, який займається відбором співаків. Іноді він їздить по інших театрах і слухає, іноді радиться з іншими кастинг-директорами. Наприклад, якщо це кастинг-директор «Метрополітен-опера», він може зателефонувати до Парижа, Лондона або Мілана і поцікавитися, як зарекомендував себе той чи інший виконавець, як він відпрацював свій контракт, як його прийняли преса й публіка. Але навіть, незважаючи на те, що співак успішно виступив в одному театрі, це не обов'язково означає, що з ним укладуть контракт у іншому.

- Це переважно залежить від публіки чи від критики?

- Дивлячись де. Якщо це «Ла Скала», то від публіки залежить дуже багато! Якщо там публіка не засвистала, то, можна вважати, що творче життя вдалося!

- А у вас такі випадки були?

- Саме в «Ла Скала» мене Бог милував, і я, до речі, цьому дуже рада! Але не приховую, одного разу в Німеччині, в одному з театрів на поклонах чула тихе «бу-у-у». Це не означає, що співак провалився - він може якісно виконувати партію, яка у нього, як кажуть солісти, «успівана», тобто багато разів проаналізована, і він готовий її заспівати, навіть якщо його розбудити о 12-й ночі. Але ж у залі сидить різна публіка: комусь не сподобалося одне, комусь інше, тобто - це все одно суб'єктивне сприйняття, неможливо скрізь стовідсотково всім сподобатися - такого не буває!

Наприклад, у «Ла Скала» критерії, в основному, зрозумілі - це якість виконання. Якщо тебе не засвистали, ти можеш вважати, що виконав партію професійно і в тих традиціях, в яких у них прийнято її співати - це їхнє правило. Ти туди приїхав, отже, ти там уже чужий, тому що не італієць, і це вже мінус для тебе. Але якщо ти ще й не співаєш так, як у них прийнято, то це вже практично повне фіаско!

- Тобто в Мілані підготовлена публіка настільки, що може оцінити всі нюанси виконання?

- Так, там публіка, яка один і той же спектакль слухає по 20-30 разів у різних складах. У тій же «Аїді» вони переслухали 25 Радамесів, 30 різних Аїд і порівнюють сопрано з сопрано, тенора з тенором тощо. У «Ла Скала» є одна стара синьйора, яка, як вона каже, чула ще Марію Каллас і всіх сопрано з нею порівнює. Вона може свиснути або сказати «бу-у-у». А кастинг-директор «Ла Скала» стежить, як соліста приймає публіка, преса теж це помічає.

Я, чим далі, тим спокійніше до цього ставлюся і кажу, як одна моя колега, що наша справа - красиво, а я ще додаю - «якісно» - пісні співати (сміється. - Ред.). Ти відпрацював свій контракт, максимально виклався, а як відреагує зал - це вже як буде....

МАЙЖЕ ТРЕТИНА СОЛІСТІВ НАЦОПЕРИ УСПІШНО ГАСТРОЛЮЮТЬ У ЄВРОПІ

- Які моменти для вас є визначальними під час укладання контракту?

- Я вже неодноразово казала, що пріоритет - це творчість, зацікавленість у саме цій, конкретній партії. А ще ми з менеджером оцінюємо музичний матеріал, характер ролі і як це лягає на голос. Якщо мені це підходить, я укладаю такий контракт, якщо театр іде на всі наші умови, які висуває мій менеджер.

Потім, якщо у тебе є сім'я, діти, потрібно обов'язково погоджувати такий графік, щоб бачити їх між постановками і спілкуватися з ними не тільки скайпом. Хоча за нашої специфіки роботи це чудово, що є Інтернет і ми маємо можливість спілкуватися.

Тому ми дивимося: якщо виходить занадто багато Америки, це не дуже добре, але й робити кар'єру тільки в Європі для оперного співака - теж не варіант. Має бути приблизно однакова кількість виступів і там, і там.

- А коли ви готуєте нові ролі за такого графіку виступів?

- Безумовно, нові ролі повинні бути, і бажано - одна-дві щосезону. У мене є концертмейстер, який має можливість зі мною їздити, оскільки обставини не завжди дозволяють вчити нові партії вдома, в Україні. Вона може прилетіти до Нью-Йорак або будь-якої країни Європи, і якщо я співаю якусь уже співану партію, ми абсолютно спокійно можемо працювати над новою по дві-три години у вільний час між репетиціями та виставами. До речі, я далеко не одна працюю в такому щільному графіку - у принципі, це нормальне явище.

- Як ставляться в оперній трупі Нацопери до вашого успіху за кордоном?

- Я, чесно кажучи, не надто цікавлюся чужою думкою, кому що подобається чи не подобається.

Іноді колеги запитують - чи не важко мені в такому графіку. Але це мій стиль життя, я його сама собі обрала. До того ж я не одна їжджу - 20-30 відсотків солістів Нацопери дуже успішно гастролюють і досить затребувані у провідних театрах Європи і всього світу. Гарні голоси завжди скрізь потрібні.

- Тобто вам не потрібно комусь передавати досвід підкорення сцен зарубіжних театрів - вас про це не питають?

- Ні, чому, запитують, цікавляться якимись творчими моментами - яка там постановка, як би у нас це пішло. Тобто, безумовно, у творчому плані обмін думками відбувається. А в якісь сварки я не вникаю - у мене прекрасні, рівні стосунки з усіма, і, сподіваюся, всі мої колеги так само до мене ставляться, тому що нічого поганого я нікому не зробила.

- Колишній соліст Нацопери Володимир Гришко казав у інтерв'ю, що за лаштунками театру не можна залишити склянку з водою - отруять. Наскільки точно це описує звичаї в театрі?

- Я думаю, це дуже сильно перебільшено (сміється. - Ред.). Не знаю щодо Гришка чи когось іншого, але принаймні мені ще ніхто нікуди отрути не підсипав і голок не підкладав.

СТАТУС ЗІРКИ НА ЗАХОДІ ДОЗВОЛЯЄ ВИСЛОВЛЮВАТИ СВОЮ ДУМКУ ПРО ПОСТАНОВКУ

- Які зіркові примхи ви собі дозволяєте?

- Я взагалі не люблю визначення «зірка». Але якщо це можна назвати якимись зірковими примхами, то, в плані творчості, я можу висловлювати свою думку, побажання і не погоджуватися з постановкою, самою концепцією режисера. Це не означає, що я заявляю: «Я анулюю контракт і їду геть! Я - зірка, а ви тут ніхто!». Ні, навпаки, потрібно намагатися все-таки знайти компроміс, зрозуміти думку режисера - адже чомусь вона у нього з'явилася - і як дійти до спільного знаменника. Завдання виконавця - намагатися відпрацювати контракт, навіть незважаючи на те, що десь щось не так пішло. Але якщо це межує з повним божевіллям, то, безперечно, я висловлюю свою думку.

Наприклад, в одній з постановок моєї улюбленої опери Дж. Верді «Сила долі» головна героїня Леонора повинна була перед залом зображати народження дитини. Я вважаю, що це не те що перебір, а вже просто якийсь творчий безлад! Добре, що в цьому випадку втрутився диригент і режисер по-іншому поставив цю сцену - Леонора стояла навколішки.

- Наскільки на Заході обов'язково відповідати якомусь зовнішньому зоряному іміджу?

- В основному, хто як звик. Але теж існують стереотипи, що зірка повинна ходити в одязі відомих дизайнерів і носити коштовності. Я до цих речей ставлюся дуже спокійно, хоча й не приховую, що вони у мене є. Але не в цьому зірковість! Нам треба доводити в іншому: будь ласка, якісно заспівай роль, а що стосується зовнішньої мішури, то маєш можливість - іди, купуй!

ПЕРШІ-ДРУГІ ОСОБИ КРАЇНИ ТЕЖ ПОВИННІ ПРОЯВЛЯТИ ІНТЕРЕС ДО ОПЕРИ

- Ви місяцями живете в різних країнах і можете спостерігати їхню культурну політику в дії. Яке місце в ній займає фольклор?

- У кожній країні є свої корені й традиції. У нас фольклорні сплески відбуваються у зв'язку з якимись суспільними подіями. Я думаю, що це все може бути, щоб сколихнути народ, розворушити свідомість, але в Україні, на мій погляд, з фольклором трохи перебір. Чудово, що це все є, що ми культивуємо, але, разом з тим, трохи незаслужено затираються інші сфери культури. Я вважаю, все-таки класиці потрібно приділяти більше уваги.

- Звідки, на ваш погляд, має йти зміна цієї пропорції - зверху від Міністерства культури чи від попиту людей?

- Я думаю, що це має впроваджуватися в маси зверху. У будь-якому випадку, оперна культура не може бути масовою - це елітарне мистецтво. У принципі, далеко не 100 відсотків наших співгромадян бували в театрі - у когось інші переваги. Але, я думаю, що якась державна підтримка повинна бути, щоб люди бачили, що наші перші-другі-треті особи теж проявляють до класики якийсь інтерес. Чомусь колись усе це було трошки серйозніше...

Фольклор легше сприймається, а для того, щоб розуміти оперне мистецтво, потрібна певна підготовка. Тому, напевно, це повинно трохи виховуватися змалку. Наприклад, мої діти виросли за лаштунками нашого прекрасного дитячого музичного театру на Подолі.

- Але в цьому немає нічого дивного: у вас артистична сім'я, і в цьому театрі ви працювали.

- Що стосується дитячого музичного театру, то я там пропрацювала достатню кількість часу двома періодами, щоб сказати, що з ним постійно щось відбувається. Чомусь - я не знаю, чому, - він усім заважає! Це просто нонсенс, що Театр опери і балету для дітей та юнацтва - що може бути краще! - постійно обмежують: то будівлю хочуть комусь віддати, то зарплату не платять, то воліють змінити його концепцію.

Я вважаю, що це неправильно, такого не повинно бути, щоб унікальний театр - таких дитячих музичних театрів узагалі було три на весь колишній Союз - комусь заважав. Як він може заважати, тим більше в столиці, якщо є така можливість виховувати молоде покоління!

- Адже й попит є! Там, крім дитячих вистав, є прекрасні освітні «Музичні класики» - балетні, симфонічні, оперні, які із задоволенням відвідують і діти, і батьки.

- Ще й який попит! Маленьких крихіток туди з двох-трьох років водять. Я скільки пам'ятаю, як ці дітки завжди з квіточкою виходять на сцену. Це ж добре, що в людині прокидається щось прекрасне, адже це потрібно, навпаки, культивувати, підтримувати, розвивати, вітати! Подивіться на іноземців: залучення дітей до культури, мистецтва - у них перша справа, вони приділяють цьому максимум уваги!

- Які найзворушливіші знаки уваги до вас виявляла публіка в нас чи за кордоном?

- Я вам скажу, що на професійних оперних сценах не заведено навіть квіти дарувати виконавцям. Декілька разів було таке, що мої менеджери домовлялися з кастинг-директорами, і мені, з їхнього дозволу, виносили на прем'єру букет квітів. А в принципі, там такого взагалі немає.

У нас інша система - тут постійно повно квітів. Я вважаю, що це дуже добре: якщо людині сподобалося твоє виконання, чому вона не може подарувати квіти? Це ж взаємний обмін позитивом!

А в дитячому театрі своя специфіка роботи. Кого я тільки там не переграла! Але там ти не можеш собі дозволити десь схалтурити, тому що в залі сидить маленький глядач, і якщо ти сфальшивиш, діти хоч і не «забукають», але вони почнуть відволікатися, ховатися під крісла, і повернути їхню увагу буде дуже важко.

Тож дитячий театр мене дуже багато чому навчив - це була свого роду путівка в життя і одна з важливих складових моєї творчої кар'єри.

- А якого глядача ви вважаєте ідеальним?

- Напевно, небайдужого, навіть якщо він і не підготовлений. Головне, щоб у нього було бажання щось для себе почерпнути і він не соромився висловлювати свої емоції, не «економив» їх.

Я сама, коли перебуваю в залі як глядач, намагаюся «проникнути» в музику, адже в ній дуже багато закладено, плюс ще помножено на слово, спів, гру, якісь підсилюють засоби. Я людина емоційна і люблю отримувати відповідну емоцію.

- Ви співали з кимось із солістів Національної опери в одному спектаклі на західних сценах?

- Так, три роки тому з Дмитром Поповим ми співали «Тоску» в «Дойче опер», з Оксаною Дикою теж три роки тому ми паралельно співали «Аїду» в «Ла Скала» - там було два склади. До речі, «Ла Скала» - напевно, єдиний театр, де немає першого і другого складу, а якщо їх два, то вони рівноцінні.

Тобто з Національної опери я співала з двома співаками. А якщо брати взагалі українців, то ще з Сашком Цимбалюком (одесит, нині соліст Гамбурзької опери. - Ред.), ми з ним співали в «Ла Скала» теж в «Аїді», але в іншій постановці, Франко Дзеффіреллі (італійський режисер, продюсер, сценарист. -Ред.). Це було приголомшливо, як фільм! Починаючи з декорацій, костюмів, світла - я не знаю, хто ще на таке здатний!

Ще з Одеси я співала з Віталієм Білим (соліст «Ла Скала», «Метрополітен-опера». - Ред.) - приголомшливий баритон, красень, фактурний, як і Сашко, зріст під два метри. Наші артисти взагалі гарні - і жінки, і чоловіки, та ще й талановиті - від одного їхнього голосу, тембру публіка вже мліє!

З Олею Микитенко - вона теж недавно приїжджала і співала в Нацопері - ми нещодавно зустрічалися в «Метрополітен», але в одному спектаклі не працювали.

На мій погляд, дуже добре, що Нацопера почала запрошувати наших земляків, які роблять успішну кар'єру за кордоном. Це свіжа кров, енергетичний і творчий взаємообмін, завдяки якому театр розквітає і розвивається творчо. Тож я дуже рада цій тенденції!

ЗА СТОЛОМ СПІВАЮ ТІЛЬКИ НА ПРОХАННЯ ДИРИГЕНТА АБО В ДУЕТІ З МАМОЮ

- А як ви оцінюєте місце Національної опери на оперній карті світу? Дехто вважає, що вона там присутня тільки як пам'ятка Києва.

- На жаль, напевно, частка правди в цьому є. Я вам скажу, що кілька років тому, здається, 2011 року, в Королівській опері - у мене там був контракт «Аїда» і далі «Макбет» - я взяла проспект «Усі театри світу». Так-от, там був навіть Білоруський оперний театр, а нашої Національної опери не було, це факт. Не знаю, зараз, можливо, видали інші проспекти, я цього не відстежувала, але тоді мене це дуже засмутило і навіть образило! Ми настільки любимо свій театр, це для нас рідний дім, а в світі про нього не знають...

- А яка причина, на ваш погляд, - відсутність належної промоції чи талантів?

- Ні, ні в жодному разі не талантів! Промоушен - дуже важливий аспект для театру. Треба про себе заявляти, рекламувати своїх співаків, скрізь їх просувати. Це величезна робота! «Метрополітен» стільки на це грошей витрачає - там цим займаються сотні піар-агентів!

Раніше у мене взагалі запитували: а Україна - це частина чогось, Молдови чи Румунії? Це ж жах! Зараз уже про нас дізналися трохи більше - політикою ми відзначилися, ще чимось, тепер би ще культурою! Але в мене і моїх колег, які працюють за кордоном, уже цікавляться, який у нас театр - репертуарний чи запрошені солісти, які постановки тощо. Я думаю, що поступово Україна зможе більше розповісти про себе світові через культуру.

- На завершення, зізнайтеся, чи співають оперні артисти за столом, і якщо так, то соло чи в «хорі»?

- У принципі, я намагаюся цього не робити, але іноді деякі диригенти, особливо старшого покоління, запрошують до ресторану всіх співаків - таке буває між «генералкою» та виставою і просять солістів виконати пісню своєї країни. У мене на цей випадок є дві-три улюблені пісні - душевні, дуже ліричні, десь навіть трагічні. А «Не питай, чому в мене заплакані очі» - моя найулюбленіша пісня, і вона дуже легко лягає на голос.

А ще я співаю з мамою, обов'язково на два голоси - зазвичай я співаю другий, оскільки у мене сопрано ближче до мецо, а у мами вище. У неї академічна постановка голосу, вона співає як оперна співачка, хоча свого часу не пішла вчитися до консерваторії - бабуся, її мама, хотіла, щоб вона стала педагогом. Ми з мамою співаємо «Місяць на небі» або «Їхав-їхав козак містом» - те, що ми любимо.

А так, намагаюся за столом не співати - це навіть дещо поганий тон. Наша справа - показувати своє мистецтво на сцені: будь ласка, приходьте в зал і слухайте!


Автор: Надія Юрченко
Виконавці: Людмила Монастирська
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: УКРІНФОРМ



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine