|
«Це була виняткова подія»
У Колонному залі Національної філармонії відбувся незвичайний концерт
2 січня 2017, понеділок
Поширити у Facebook
Насправді це була реконструкція (програму так і назвали – «Реконструкція») легендарного концерту 26 грудня 1966 року, коли вперше з головної академічної сцени столиці прозвучали твори сучасних українських композиторів.
Програму вечора склали ті ж самі твори, що й півстоліття тому:
Клод Дебюссі – Соната для флейти, альта та арфи (Дмитро Медоліз - флейта, Наталя Оніщук - альт, Ярослава Некляєва - арфа);
Арнольд Шенберґ – Три п’єси, ор.11 (Євген Громов – фортеп’яно);
Ігор Стравінський - «Piano-Rag-Music» (Євген Громов – фортеп’яно);
Леонід Грабовський – Тріо для скрипки, контрабаса та фортепіано (Sed Contra Ensemble: Андрій Павлов – скрипка, Віталій Кияниця – фортеп’яно, Назар Стець - контрабас);
Валентин Сильвестров – «Тріада» (Євген Громов – фортеп’яно);
Борис Лятошинський – Струнний квартет №3 (Nota Bene Chamber Group Андрій Павлов – 1 скрипка, Ігор Завгородній – 2 скрипка, Іван Грицишин – альт, Артем Полуденний – віолончель).
Ведучим вечора виступив Сергій Проскурня. В залі були присутні й живі класики – композитори Валентин Сільвестров і Леонід Грабовський. Я попросив Леоніда Олександровича розповісти про концерт 1966 року та його значення для розвитку української музики.
- Як, власне, з’явилася сама ідея проведення такого концерту, складеного з геть «неправильного», ідеологічно невитриманого репертуару?
- Як ви, мабуть, знаєте з історії, прекрасного осіннього дня 17 жовтня 1964 року ми дізналися, що Хрущова вже нема, а замість нього прийшов Брежнєв. Ось період між цією датою і введенням військ у Чехословаччину в 1968-му був часом замішання у владних сферах. Спостерігалися певні ознаки того, що хрущовські атаки на мистецтво лишилися в минулому. Відбувся пленум СК у Москві, на якому прозвучали в тому числі додекафонічні твори. Виявилося, що її можна застосовувати, хай і з певними обмеженнями. І на тлі отакої лібералізації до мене звернувся тодішній керівник філармонії Костянтин Котенко з пропозицією скласти програму, де були би твори наших молодих композиторів. Мовляв, «тебе ж хвалив Шостакович». Ось я і склав програму. А музикантів ми підібрали з тих, хто знав, як грати таку музику, або хто зголосився.
- Чому, власне, ви обрали саме ці твори?
- Бо хотілося це вписати в контекст світової музики. Насамперед вважається, що Дебюссі стоїть на початку еволюції стилів ХХ століття. Він перший, хто підважив непорушні до того основи тональної композиції і ввів масу малопомітних, але тим не менш цілком некласичних прийомів композиції, стилістики, гармонії. А Шенберг є засновником атональної композиції, і ці п’єси репрезентують його зрілий атональний стиль, який для мене є найбільш плідним у його творчості. І далі нас троє – Лятошинський і його два учні.
- Наскільки складно це було організувати?
- Коли вже лишалися лічені дні перед концертом, почали ширитися чутки, що або Мінкультури, або ідеологічний відділ ЦК хочуть заборонити концерт. Можливо, й офіційна Спілка композиторів доклалася: «А чого ви цих двох виділили, а в нас є композитори набагато старші, вони на це більше заслуговують» і т. д. Були такі атаки. Переполохані виконавці сказали мені: «Може, звернешся до когось по захист?» І тут спала мені на думку подзвонити Шостаковичу, з яким я був уже знайомий. Я зателефонував йому зимового вечора, розповів про ситуацію. І невдовзі від нього прийшов лист – «Герой социалистического труда, народный артист СССР», у якому він підтримував організацію концерту. Й це нас урятувало.
- Тоді багато людей прийшло?
- Ще більше, ніж сьогодні. Зал був повнісінький. Незважаючи на сніжний буревій, на височезні замети, вся київська інтелігенція, маса художників, критиків, студентів Консерваторії, дисиденти – Дзюба, Драч, Світличний – всі були на концерті.
- І якими були наслідки для організаторів?
- Організаційних наслідків не було – бо ще тоді, повторюся, тривала невеличка відлига. А от після 1968 почали різко закручувати гайки. Тоді вже про подібні концерти не могло бути й мови. А з 1970-го, коли століття з дня народження Леніна святкувалося, до 1976 року, не було жодного пленуму Спілки композиторів України, присвяченого симфонічній або камерній музиці. Тільки пісенні й кантатні пленуми, де звучали пісні й кантати про партію і Леніна.
- Що змінив цей концерт?
- Люди, з якими ми вчора спілкувалися, розглядають його як заяву про себе української нової генерації композиторів. Тому, власне, ця ідея й виникла у Алли Загайкевич, Євгена Громова і ще кількох однодумців – аби влаштувати його 50-ліття.
- Які ваші враження від «Реконструкції»?
- Я дуже радий, що це відбулося. Виконання було якщо й не зовсім ідеальним, а в цілому на дуже хорошому рівні. А організація з боку Мінкульту і особливо Сергія Проскурні – просто блискуча. Кажуть, що виглядало так, наче це відбувається не в нас. Виняткова подія серед нашого хаосу і безладу.
Автор: Дмитро Десятерик
Композитори:Валентин Сильвестров
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Газета «День»
|