|
|
Стара-нова провінція
В одному з найдавніших міст України, що розташоване біля північного кордону з Росією, відбулися «Музичні зустрічі в Глухові»
28 червня 2014, субота
Поширити у Facebook
Джерело: Газета "День"
 Ця мистецька подія розпочинає щорічні імпрези, мета яких — повернути маленьким українським містам їх статус історичних культурних центрів.
Автором мистецької ідеї є французький бізнесмен Мішель Терещенко — прямий нащадок легендарного роду, онук Михайла Івановича Терещенка.
Він знайшов багатьох однодумців, небайдужих людей різних професій, серед яких — музиканти, лікарі, журналісти, дизайнери, вчені.
Організаторами дивовижного дійства стали очільник ювелірної фірми Людмила Гарарук, меценати Євген Уткін та Ірина Буданська, Національна музична академія імені П.І.Чайковського, міська влада Глухова.
Мало хто з нас не скористався можливістю, тільки-но це стало доступним, побачити на власні очі ландшафти та історичні пам’ятки зарубіжжя. Утім, захват і спрага за чужими красотами поступово вгамовуються, й виникає бажання бачити краєвиди рідної землі, що здатні викликати не менше захоплення. Ця думка є в одному з листів Петра Ілліча Чайковського, які він писав з України: «Ніколи за кордоном, серед найбільш вражаючих красот розкішної південної природи, я не знаходив тих хвилин святого захвату, захоплення від споглядання природи, які вищі навіть за насолоду мистецтвом».
До рідних оаз, що ними так багата наша земля, звертаємося все частіше, по-новому оцінюємо їхні принади, відкриваємо невідомі для себе куточки, бачимо і сприймаємо цілком інакше історичні глибини. Надто коли нині по-особливому усвідомили та об’єднались у своїй любові до Батьківщини.
Серед таких оаз розкішної природи та історії є місто Глухів (нині Сумської області), місто, що мало би бути позначеним на мапі культурних центрів Європи. Часовий відлік його існування нараховує понад тисячоліття, хоча перші поселення зафіксовані ще до нашої ери. У ХІІ ст. Глухів був центром удільного князівства, яке вистояло навалу татаро-монгольської орди, 1352 року пережило смерч чуми («бысть мор силен зело, в Глухове ни один человек не остался: вси изомроша»). Кілька разів місту доводилося змінювати свою державну приналежність — Польсько-Литовську, Російську, Польську, а з середини ХVІІ ст. опинитися в центрі боротьби за українську державність.
З 1708-го у Глухові — столиці Лівобережної гетьманської України — гетьман Павло Полуботок відстоював права та вольності українського народу. З цього часу Глухів розквітає як одне з найкрасивіших міст і мистецьких центрів України. Такому статусу місто завдячує гетьманам Івану Скоропадському, Данилу Апостолу, Кирилу Розумовському, президенту ІІ Малоросійської колегії Петру Рум’янцеву-Задунайському, які обрали його для своїх резиденцій.
Глухову випало стати також тодішньою театральною столицею України та центром музичного бароко і класицизму. 1737 року тут відкрилася знаменита Глухівська співацька школа, яка постачала півчих для Придворної капели в С-Петербурзі, в якій навчалися генії світової культури — Григорій Сковорода, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський.
Із середини ХІХ століття Глухів перетворився на потужний промисловий і торговельний центр, культурний феномен якого визначали місцеві поміщики і промисловці. Дворянські родини Кочубеїв, Неплюєвих, Міклашевських, Дорошенків, Лютих, Амосових, Уманців, Александровичів, Тофименків формували українську школу меценатства та культури патріотизму. Вони вкладали великі кошти й пожертви для розвитку міста, його освіти й культури, продовжуючи історичні традиції багатих жителів краю. Серед цих знакових для України постатей вирізняється легендарна династія Терещенків, на родовому гербі якої накреслений деві: «Прагненням до суспільної користі».
Девіз родини Терещенків продовжує один із нащадків — Мішель Терещенко, для якого Глухів став новою Батьківщиною. Його прагнення відродити рідне місто своїх предків прозвучало могутнім акордом перших «Музичних зустрічей у Глухові». Час, обраний для цього, — символічний: у дні вражаючої краси блакитного цвітіння льону. Дводенні «Зустрічі» видалися раюванням у колі фантастично доброзичливих і талановитих містян, для яких мистецтво, музика є частиною життя, які перебувають у гармонії з розкішною природою.
Майже чверть століття глухівський Народний камерний хор духовної музики, який названий ім’ям їхнього видатного земляка Дмитра Бортнянського, презентує мистецтво вищої проби. Виступ колективу на сцені міського Палацу культури став справжнім святом хорової культури. Вразила також аудиторія: вщерть заповнений зал реагував на кожну музичну інтонацію. Унікальні люди, які, навіть не маючи музичної освіти, співають із небесною чистотою голосу й душі. Керує хором його ж організатор — чарівна жінка Катерина Кобзар.
На «Зустрічі в Глухові» організатори запросили з Києва «Посла української культури в світі» — камерний ансамбль «Київські солісти». Цей уславлений молодіжний колектив, створений видатним українським скрипалем Богодаром Которовичем, вкотре підкорив високою майстерністю й емоційним впливом. Обрана програма нагадала слухачам бароково-класичний стиль історичного Глухова. Красу музики Максима Березовського, Антоніо Вівальді, Арканджелло Кореллі продовжили мелодії англійського композитора Едварда Елгара, сонячні ритми аргентинського танго Астора П’яццолли і щемлива українська «Мелодія» Мирослава Скорика. «Концерт-зустріч» супроводжувалася розповіддю музикознавців, і це надавало особливої атмосфери спілкування. Завершальним акордом стало виконання глухівським хором і всім залом духовних символів України — Державного Гімну, «Боже, єдиний!» Миколи Лисенка і, звичайно ж, «Многая літа».
Глухівські «Зустрічі» перетворилися на суцільне спілкування дружнього кола киян і містян, які запропонували гостям подорож по місту, що супроводжувалася віршами й піснями, відвідання історичних і духовних святинь Глухова, Літургію у Трьох-Анастасіївській церкві, знайомство з будинками, які належали роду Терещенків, презентацію книжок Мішеля Терещенка у міському краєзнавчому музеї, де відбулися також цікаві незвичні лекції з київськими вченими, що продовжилися музикою.
Але найбільш вражаючою виявилася велелюдна зустріч серед квітучого льону. Мабуть, така феєрія можлива лише в Глухові — серед блакитних ланів і квіткового поля, які Мішель позначив національною символікою: на ріллі гордо виструнчилися державні прапори. А в затінку дерев господарі пригощали канапками з льняною та конопляною олією, стиглими черешнями і запашним трав’яним чаєм. Спів і звуки гармошки линули у блакитну височінь. Українські мелодії змінювали кримськотатарські пісні, які дарував своїм чарівним басом красень-співак Ісмаїл Муслімов.
Автор: Леся Олійник
Колектив: Національний камерний ансамбль "Київські солісти"
Музикознавець: Леся Олійник
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: Газета "День"
|