| Стаття |
|
|
|
|
Грав навіть у засланні: це композитор Барвінський, який пережив радянські табори
8 липня, вівторок
Поширити у Facebook
Імена наших геніїв часто лишаються забутими через вплив радянської влади. Одним з таких імен є Василь Барвінський - унікальний та самобутній композитор, що підкорював Європу і плекав українське музичне мистецтво.
ШоТам дослідили, яким було життя Барвінського і як він, навіть пройшовши заслання, лишився вірним музиці.
Василь зростав у інтелігентній родині
Василь Барвінський народився у 1888 році на Тернопільщині у родині українських інтелектуалів - священників, письменників, громадських діячів. Наприклад, дядько майбутнього композитора Володимир Барвінський заснував першу щоденну українську газету "Діло", а батько - Олександр, представляв інтереси українців у австрійському сеймі, заснував Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка і рішуче відстоював ідею соборності України.
Тому з самого дитинства Василь зростав в атмосфері культури та мистецтва, у будинку сім'ї бували знамениті українці, про яких зараз ми читаємо у підручниках, - Михайло Коцюбинський, Богдан Лепкий, Пантелеймон Куліш, Микола Лисенко. Відомий композитор помітив талант хлопця і напророчив йому музичну долю.
Любов до нот та звуків прищепила Василеві й мати Євгенія - піаністка та хорова диригентка. Невдовзі хлопчик почав опановувати фортепіано, хоч і вступив до університету на юриста. Але правничий фах так і не став важливішим за музику, тому молодий Барвінський вирушає до Праги, аби стати тим, ким йому судилося.
Але закордоном Василь не лише вчився і писав музику, а й познайомився з майбутньою дружиною Наталею, донькою фізика та винахідника рентгенівських променів Івана Пулюя.
Його "Колискова" на рівні зі "Щедриком"
Завдяки Барвінському українська музика збагатилася новими жанрами - наприклад, композитор створив перший цикл фортепіанних прелюдій, перший в історії нашої музики секстет (ансамбль із шести виконавців), першу симфонічну рапсодію. Молодий Барвінський під час навчання у Празі.
"Неможливо оминути факту уславлення імені Барвінського знаменитою Українською Республіканською Капелою Олександра Кошиця. Поруч з хітом - "Щедриком" М.Леонтовича, "Колискова" Барвінського сприймалася у виконанні цього фантастичного живого голосового оркестру як "коли-небудь осягнене чоловіком чудо" (за бразильською газетою "Corregio Paulistano")", - коментує музикознавиця Лілія Назар-Шевчук.
Василь мав намір залишитися у Празі й будувати своє життя та кар'єру там, але за проханням батька повертається до Львова. Там він у 1915 році очолив Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка (пізніше - Львівська консерваторія). Так показав себе не лише хорошим композитором, а й педагогом. Композитор Василь Витвицький пригадував про Барвінського:
"При перших зустрічах мене вражали дивні, начебто неправильні риси його обличчя. Та чим далі, тим виразніше я бачив і відчував, як з нього промінювала лагідність, шляхетність і внутрішне сяйво. Голова була прикрашена довгим, хвилястим волоссям. Барвінський був людиною середньою на зріст. Хода в нього була досить жвава, але м'яка. У руках невідступна грубезна течка, в якій він не раз довго колупався, поки знайшов те, що було потрібне. Був завжди дбайливо одягнений".
У 1939 році життя у Львові перестало бути безхмарним. Радянський союз окупував цю частину України і тиск став дуже помітним. Василь Витвицький пригадував, як їх змушували вчити російську, а через погані успіхи вчителька казала:
"Ви, товариші, прикладайтеся пильніше до науки російської мови. Бачите, тепер у вас тут усе ведеться по-українському, але за два-три роки панівною буде тут мова російська і без неї вам не обійтися".
Після цього не забарилися і арешти:
"Ми ж були свідками арештів і вивозів людей, ні в чому не повинних, у більшості таких, що терпіли й за попередньої, польської влади. У самому Львові страшні новини розносили час від часу працівники залізниць: на такому то й такому пункті далеких позаміських рейок збирають щораз більше вантажних вагонів. На кого черга?", - пише у спогадах Василь Витвицький.
Звісно, композитор такої величини та впливу, Василь Барвінський не міг не привернути увагу каральної системи союзу.
"Понад 30 років, аж до свого арешту в 1948-му, він неформально керував усім музичним життям Галичини. Будував містки між культурою різних частин України. Очевидно, саме за це радянська влада "нагородила" його вже в 60- літньому віці десятьма роками у ҐУЛАҐу…Він не мусив звідти повернутися. Однак повернувся", - каже Максим Стріха, член Асоціації українських письменників
Заговорили мовою музики - у засланні
Для совєтів не потрібні були особливі підстави для арешту Василя Барвінського - вистачало його походження і яскравої ролі в українській музиці. Та все ж підозрювали, що він "кадровий український націоналіст, агент англійської та німецької розвідок, німецький спільник". Зокрема і через спорідненість з Шухевичами, митрополитом Андреєм Шептицьким та з родиною дружини, мама якої була німкенею.
Врешті Василя та Наталю засудили до заслання в Мордовію, а його ноти спалили у дворі консерваторії. Кажуть, він сам підписав на це згоду, але зрозуміло, що не добровільно.
"Не всі твори Барвінського були видані, левина частка зберігалася в рукописах, багато з яких загинули у вогні, частково були знищені, частково врятовані і зібрані пізніше, особливо в діаспорі, куди люди виїжджали і везли з собою не статки, а ноти", - каже Лілія Назар-Шевчук.
Подружжя розділили, хоч і жили вони у сусідніх табірних пунктах. Якось Барвінським дозволили зустрітися, про цей епізод згадує Анна Ґошко-Кіт, що теж опинилася у засланні:
"Відчинилися ворота - конвоїри і чергові впустили чоловіка. Він був старенький, худенький, губився у величезному чорному бушлаті. Тяжко пересував ногами… Але його обличчя світилося теплом і ніжністю. Додавши кроків, підійшов до дружини і з галантністю великосвітської людини поцілував її в одну і другу руку, обняв ніжно тонкою рукою, і довго гладив її по голові, витирав свої та її сльози, що котилися в обох з очей…
Розрадою для подружжя стала музика, як і в часи їхнього спільного життя:
"Чергова наглядачка повела їх до їдальні. Там стояло старе піаніно. І тут, через довгі літа розлуки, вони заговорили із собою зрозумілою їм мовою музики. То грав композитор сумні, тужливі мелодії, то грала його дружина, відповідаючи звуками зболілої, змученої душі. То були звуки надії, якогось душевного збудження і водночас туги. І грали вони цілий день, доки було дозволено побачення".
За 10 років після арешту, у 1958 році Василя відпустили на волю, і він повернувся до Львова. Усі рукописні ноти були знищені, 70-річний композитор намагався відтворити їх з пам'яті.
Йому заборонили викладати й навіть заходити до консерваторії, якій він віддав значну частину життя. У 1963 році Василь Барвінський помер за рік до власної реабілітації.
Вже з 90-тих ім'я видатного композитора почало повертатися до життя. Про нього писали дослідження і віднаходили твори, його ім'ям називали вулиці та музичні заклади, аби майстер не був забутим, а його музика звучала.
Автор: Олеся Богдан
Джерело: shotam.info
|