|
|
Пригадати все!
Постановка опери-балету Віталія Губаренка «Вій» в Одеській опері немов підбиває підсумок року, що минає
4 жовтня 2014, субота
Поширити у Facebook
За три місяці настане 2015 рік, а ми продовжуємо залишатися душею й думками в зимі 2013—2014. Ніби всі дні минулого року стягнено в єдиний нерозривний вузол. Ніби всі вони — одна безкінечна ніч...
Вистава Одеського національного театру опери і балету «Вій» передає якнайширшу гамму відчуттів — від захоплення безмежністю людських можливостей до страху перед потойбічними силами, невблаганними і всесильними. Схоже, Микола Гоголь у своїй фантастичній повісті передбачав усе, що станеться через два сторіччя, композитор Віталій Губаренко зумів його підтексти і натяки «матеріалізувати» в масштабній партитурі, а балетмейстер і режисер Георгій Ковтун — звернути увагу на очевидне: схожість барикад, що горять, з барочними дерев’яними церквами (і перші, і другі захищали людей від смерті — на жаль, не завжди успішно), болотно-зелений відтінок нечисті (фінальна сцена, в якій скульптурне зображення Вія підноситься над скаженіючим натовпом, провокує до подальших роздумів) і особиста відповідальність кожного за «тих, кого приручили» (зворотний бік Вія, за задумом Ковтуна ,- це і є Гоголь).
Остаточні правки в партитуру опери-балету «Вій» Віталій Губаренко вніс 1982 року. Твір був замовлений Київською оперою, але, через примху долі, вперше був поставлений не в Києві, а в Одесі 1984-го. Прославлену виставу грали вісім сезонів при повних залах, возили на гастролі. Не дочекавшись постановки в столиці, Губаренко 1999-го пише на матеріалі опери-балету однойменні хореографічні сцени, прем’єрою яких Володимир Сіренко диригував вже після смерті автора. Георгій Ковтун, немов досвідчений маг, зумів гармонійно з’єднати всі потрібні «інгредієнти»: барочний кураж ярмаркових сцен, гоголівські «ліричні відступи» (виставу доповнено історією про сім’ю козака Шептуна, якої немає в лібрето опери-балету), бездонну філософію взаємин реального і містичного, втілену в «дивному» дуеті співаючого Хоми і танцюючої Панночки.
«Цементує» двогодинне дійство (кожен із двогодинних актів розгортається гранично динамічно)... сам Гоголь. Він тут і втомлений мрець, що нехотя виповзає з могили, і зла пташка, яка спостерігає звисока за людьми. Гоголь-персонаж сам народжує з величезного яйця (у пролозі воно розташоване посеред сцени, поряд із письменницьким надгробком) героїв і героїнь своєї знаменитої повісті, вивчає їхнє життя, підштовхує до певних вчинків, «диригує» думками і бажаннями. І в результаті сам жахається, коли втрачає контроль над власними «дітьми», але змушений приймати їхні рішення як породження своєї ж природи.
Творці одеського «Вія» змогли витиснути максимум можливого з ідеї подвійності світу, перенісши її в суто театральний простір. Разом із живим симфонічним оркестром під управлінням Олександру Самоїле тут використовуються всілякі шумові ефекти, які підкреслюють фантастичність того, що відбувається. У пролозі й епілозі звучить голос Гоголя-Вія з інтонацією «головнокомандуючого парадом» (ще одна «політична» алюзія). Сценографія Злати Цирценс ілюструє то темний світ злих сил, то світлу наївніть сільської хатини в оточенні соняшників і квітчастого задника ala Марія Примаченко. Живі Хома і Сотник сусідять на сцені з власними персонажами-душами. Та й кульмінацій у виставі, по суті, дві. До першої, молитовно-тихої, приводить повідомлення про смерть Панночки — і тут підлеглі хормейстера Леоніда Бутенка зачіпають найтонші струни душі. Друга — фінальний розгул злих сил із польотами, немов на вогненній гойдалці, Панночки в труні, Гоголем, який відлітає за куліси, і торжеством злого істукана. Після чого — лише випалена земля...
У двох прем’єрних показах були задіяні різні виконавчі склади. Так Хома Брут у виконанні Олександра Стрюка вирізнявся яскравим артистизмом і відмінним вокалом, тоді як Юрій Дудар вибрав більш ліричні і по-своєму відчужені фарби для образу молодого бурсака. У партії Бубличниці бурю захоплення публіки викликала Ілона Скрипник. З двох Сотників варто відзначити Миколу Субботу.
«Партія танцюючих» у «Вії» чисельніша й ієрархія її «членів» абсолютно очевидна. Георгій Ковтун далекий від того невиправданого привнесення у виставу танцювальних шаблонів із XІХ сторіччя, проте шанобливе ставлення до класиків хореографії ХХ ст. у виставі дуже помітно. Власне, образ Гоголя (його партію танцюють Дмитро Бартош і Святослав Квачук ) він трактує як такого собі Карабаса-Барабаса, господаря лялькового будинку, який маніпулює маріонетками — з відповідними розмашистими, рішучими рухами (інколи навіть із елементами пантоміми). Панночка ж у прекрасному виконанні Катерини Бурдик і Марії Рязанцевої — найголовніша маріонетка Гоголя, український і жіночий варіант Петрушки Стравінського — Фокіна. У її партії гармонійно поєднуються механічна відчуженість і незграбна пластика псевдофольклорного танцю — все це було привнесено в танець дягілевськими «Російськими сезонами» і сприйнято майбутніми поколіннями балетних постановників. Персонаж як втілення певної художньої епохи — ще одна художня знахідка Георгія Ковтуна, яка заслуговує на увагу.
Прем’єра «Вія» збіглася одночасно з кількома ювілейними датами: 210-річчям від часу заснування Одеського тимчасового театру, 80-річчям з дня народження композитора Віталія Губаренка і 30-річчям з моменту першої постановки його кращого сценічного твору. Спадкоємність поколінь тут вдалося здійснити і буквально: в обох виставах (1984 і 2014 рр.) хормейстером-постановником виступив Леонід Бутенко. Під час підготовки прем’єри сталася ще одна подія: колектив театру нарешті визначився, що на посаді художнього керівника Одеської опери хоче бачити Бориса Блоха. Треба сподіватися, що з його приходом продовжиться не лише повернення на сцену української класики, але і поступове завоювання творами українських композиторів зарубіжних сценічних майданчиків.
КОМЕНТАРІ
Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО, музикознавець, професор НМАУ ім. П. І. Чайковського, член-кореспондент Академії мистецтв України, лібретист опери-балету «Вій»:
— «Вій» 1984 року був блискучою виставою. Його створювала унікальна творча команда, в якій кожен доповнював одне одного. У тій постановці з’єдналися філософічність Євгена Лисика, високий режисерський професіоналізм вихованця ленінградської школи Артура Почиковського, азарт першопрохідця балетмейстера Віктора Смирнова-Голованова, який дав життя новим творам багатьох композиторів, і молодість хормейстера Леоніда Бутенка, що тільки починав свій творчий шлях. Кожен привніс своє, але це була колективна праця, на яку надихала музика Губаренка. Але старий шедевр неможливо повторити.
Нинішній «Вій» — це не повтор і не «ремейк», а абсолютно новий твір, автор якого — Георгій Ковтун (диригент-постановник Олександру Самоїле просто підкорився йому). Ковтун скомпонував музичний матеріал, з’єднавши однойменні оперу-балет і хореографічні сцени. Звідси — істотне збільшення балетної складової і домінування в музиці жіночого, диявольського начала. Введення у виставу Гоголя як персонажа мені здається позитивним. З Гоголя тут все починається і ним же закінчується. Також режисер практично прибрав із вистави колективний образ бурсаків, друзів Хоми, які в кінці обговорювали долю Хоми і виводили фінал у світлу тональність.
Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО, композитор, голова правління Української секції Міжнародного товариства сучасної музики, арт-директор фестивалю «Два дні й дві ночі нової музики в Одесі»:
— Я бачила першу постановку «Вія». Це було тридцять років тому, ми були іншими, і та вистава здавався чимось абсолютно новим! Наскільки пам’ятаю, в постановці 1984 року брали участь артисти театру-студії — початківці, які не бояться чогось незвичайного. У зв’язку з цим згадую «Кармен» Сергія Проскурні — постановку, яку нікому не соромно було показувати. Там, звичайно, разом із консерваторською молоддю були задіяні зарубіжні майстри, але з’явилася надія: щось можна змінити. На жаль, Проскурня прийшовся не до двору, не прижився в консервативному Одеському театрі.
Нинішня вистава мене розчарувала. Більше за все не сподобалися сценографія і режисура. Покоробив Гоголь на сцені. Це було абсолютно урозріз тому образу, який живе в мені. У Ковтуна це монстр, який постійно не в ладу з релігією. А Гоголь був шалено релігійний! Прекрасно танцювала наша прима-балерина Марія Рязанцева, але при цьому я весь час бачила «Кармен» Бізе — Щедріна в постановці Альберто Алонсо. Оркестр під управлінням високошановного Олександру Самоїле домігся дуже багато, але все одно час від часу «кіксував».
Проте зала була повна, публіка дуже добре прийняла виставу.
Олександра САМОЙЛЕНКО, музикознавець, доктор мистецтвознавства, професор Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової:
— Головне художнє призначення нової постановки «Вія», яку не можна назвати ні постановкою опери-балету, ні постановкою хореографічних сцен, — повернення музики Віталія Губаренка на сцену Одеського оперного театру. Тобто це повернення не певного твору Губаренка, а його композиторського «голосу», мови, стилю, який прозвучав на диво сучасно і психологічно близько тому, що відбувається сьогодні в свідомості наших співвітчизників. Не персоніфікований у сценографічному просторі, на відміну від Гоголя, але організуючий і час, і образне наповнення музично-сценічної дії, саме композитор був справжнім провідним героєм тієї симфонічної події, якою стала нова постановка «Вія» в Одесі. Чи погодився б композитор із перерозподілом музичного матеріалу, з його новим драматургічним малюнком, що виник у результаті нової режисерсько-постановочної і диригентської інтерпретації, можна тільки здогадуватися. Але музиканти оркестру, диригент, співаки-солісти і хор зробили все можливе, для того, щоб ця інтерпретація була переконливою, і мені здається, що Віталій Сергійович був би їм вдячний...
Дуже тонко намічена в повісті, в прозі Гоголя карнавалізація стала основоположною для зовнішнього сценічного вирішення, майданно-агресивною, а тому дещо профанною... Чи актуально це? Безумовно. Чи повинно це відбуватися на сцені академічного оперного театру? Сумнівно. Втім, візуальна видовищна стилістика постановки ще відстоїться, упорядкує себе, зокрема і під змістовною дією музики
Думаю, що в цього музичного дійства може бути досить успішна сценічна доля, особливо якщо вдасться розв’язати проблему фіналу — темпо-ритмічно, за допомогою змін у сценічній композиції, ще якось, для того, щоб повернути виставі ту катартичну точку, яка дозволить нарешті об’єднати два основні плани вистави — видовищно-хореографічний і музично-симфонічний.
Олександр КОСТІН, композитор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
— Після перегляду опери-балету «Вій» можу з упевненістю сказати, що Одеська опера — прекрасний театр, в якому зібралася команда однодумців, аби творити свято мистецтва. На сцені одночасно двісті осіб — і цим усім керує Георгій Ковтун, який сьогодні належить до десятки кращих балетмейстерів світу. Я його дуже поважаю і ціную. В Одесі — живий театр! Цю виставу можна сміливо возити на гастролі і мати всюди успіх. Віталій Губаренко — дуже професійний, масштабний композитор. Разом із Олегом Ківою і Євгеном Станковичем Віталій Губаренко був найближчим для мене композитором. Упевнений, що постановка «Вія» — це справжня культурна подія для всієї України.
Автор: Юлія БЕНТЯ
Композитори:Кармелла Цепколенко
Музикознавці: Марина Черкашина-Губаренко
Концертна організація: Одеський Національний академічний театр опери та балету
Концертний зал: Концертний зал Одеського Національного академічного театру опери та балету
Джерело: Газета "День"
|